розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу Малойван Ігор Іванович, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним та поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником - ОСОБА_7, на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 25 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 2 серпня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з лютого 2003 року до вересня 2012 року вона та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, до дітей від попередніх шлюбів відносилися як до рідних. Місцем їх спільного проживання була квартира АДРЕСА_1.

За час проживання однією сім'єю 13лютого 2008 року вона з ОСОБА_4 за спільні грошові кошти у розмірі 44 тис.доларів США придбали квартиру АДРЕСА_2, а 15 грудня 2010 року вони за спільні грошові кошти придбали легковий автомобіль "Chevrolet Lacetti", номерний знак НОМЕР_1, вартістю 120 тис. грн.

Після припинення спільного проживання з ОСОБА_4, починаючи з грудня 2012 року, відповідач відмовляється визнавати факт того, що вищевказані квартира та автомобіль придбані в період проживання їх однією сім'ю і є спільною сумісною власністю.

10 квітня 2013 року ОСОБА_4 зняв з обліку автомобіль "Chevrolet Lacetti", номерний знак НОМЕР_1, для реалізації.

24 грудня 2013 року відповідач без її згоди подарував квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд: встановити факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім'єю в період з 27 квітня 2007 року до вересня 2012 року; визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль "Chevrolet Lacetti", номерний знак НОМЕР_1; визнати недійсним договір дарування від 24 грудня 2013 року; поділити спільне майно та залишити спірну квартиру у спільній частковій власності її та ОСОБА_4, визнати за ними право спільної часткової власності на квартиру по 1/2 частці за кожним; стягнути з ОСОБА_4 на її користь 112 740 грн у рахунок відшкодування вартості 1/2 частки спірного автомобіля.

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 25 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановленофакт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 27 квітня 2007 року до вересня 2012 року.

Визнаноспільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, наступне майно: легковий автомобіль "Chevrolet Lacetti", зареєстрований за ОСОБА_4 15 грудня 2010 року, номерний знак з дати реєстрації до 10 квітня 2013 року НОМЕР_1, знятий ОСОБА_4 з обліку для реалізації 10 квітня 2013 року; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 45 кв. м.

Визнанонедійсним договір дарування від 24 грудня 2013 року вчастині дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2.

У порядку поділу спільного сумісного майна, як чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, виділено ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 112 740 грн на відшкодування 1/2 частки вартості автомобіля "Chevrolet Lacetti".

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 2 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, зменшено розмір суми, стягнутої з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування 1/2 частки вартості автомобіля, до 63 600 грн. У решті - рішеннясуду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_7, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з 27 квітня 2007 року до вересня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому майно, придбане ними у цей період, відповідно до положень ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності й частка кожного з них в майні є рівною.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір суми, стягнутої з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування 1/2 частки вартості автомобіля, виходив із того, що спірний автомобіль було придбано 9 грудня 2010 року за 127 200 грн, тому стягнув на користь позивача половину його вартості - 63 600 грн.

Проте погодитись із такимивисновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що з лютого 2003 року до вересня 2012 року вона та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу й за цей час за спільні кошти набули спірне майно.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2008 року ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, яку він згідно з договором дарування від 24 грудня 2013 року подарував ОСОБА_5

Також за відповідачем 15 грудня 2010 року було зареєстровано право власності на автомобіль марки "Chevrolet Lacetti", номерний знак НОМЕР_1, який 10 квітня 2013 року знято з обліку для реалізації.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року № 6-2253цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте суди на зазначені обставини уваги не звернули.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 2 ст. 59 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Проте суди, дійшовши висновку про належність спірної квартири сторонам на праві спільної сумісної власності, не врахували, що квартира була придбана за кредитні грошові кошти.

Відповідно до п. 1 іпотечного договору від 13 лютого 2008 року ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 лютого 2008 року в розмірі 18 тис. доларів США передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 брала участь у придбанні квартири або погашенні кредитного зобов'язання. При цьому сам факт укладення дочкою позивача - ОСОБА_9, попереднього договору від 29 січня 2008 року не дає підстав вважати, що вона або ОСОБА_3 брали участь безпосередньо у купівлі квартири, оскільки вона не була стороною оспорюваного договору.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України не надали належної правової оцінки доводам сторін і наданим ними доказам, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановили наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат на придбання та утримання спірного майна, дійшовши передчасного висновку про часткове задоволення позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Отже, у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-2811цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 112 740 грн на відшкодування 1/2 частки вартості автомобіля відповідну компенсацію, яка не була внесена ОСОБА_4 на депозитний рахунок суду.

Разом з тим вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно, залежить від доведення належності їм майна на праві спільної сумісної власності.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 25 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 2 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.