розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2016 року,

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 06 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено договір № 104/П/31/2008/840, за яким останній надано на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредитні кошти у розмірі 18 482 доларів США зі сплатою 15,25 % та строком повернення до 05 березня 2015 року. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника цього ж дня із ОСОБА_7 був укладений договір поруки.

Проте ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 246 925 грн 10 коп.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за договором у розмірі 246 925 грн 11 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2016 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 104/П/31/2008-840 у розмірі 246 925 грн 11 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, керувався тим, що ОСОБА_6 як позичальник, належним чином не виконала умов кредитного договору, тому з неї належить стягнути борг. Договір поруки від 06 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ПАТ "КБ "Надра", на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненим, оскільки у ньому не встановлено строку його дії, а банком не пред'явлено вимог до поручителя протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов'язання.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову про солідарне стягнення з відповідачів боргу, керувався тим, що відповідно до п. 7.3 кредитного договору сторони (кредитор та боржник), а також поручитель, керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до 10 років, про що відповідачі були повідомлені та дали свою згоду, підписавши кредитний договір, відтак шестимісячний строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, протягом якого кредитор має пред'явити вимоги до поручителя, не сплив.

Погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Судами встановлено, що 06 березня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", ОСОБА_6 (позичальник), ОСОБА_8 (поручитель), ОСОБА_7 (поручитель) укладено договір "Автопакет" № 104/П/31/2008/840, згідно з яким ОСОБА_6 надано на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредитні кошти у розмірі 18 482 доларів США на придбання автотранспортного засобу зі сплатою 15,25 % та строком повернення до 05 березня 2015 року (а. с. 710).

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника 06 березня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_7 укладено договір поруки (а .с. 11).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2.2 договору № 104/П/31/2008/840 позичальник повертає кредит та сплачує банку відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу у розмірі 371,72 доларів США. Позичальник вносить чергові мінімальні платежі по кредиту щомісячно до 18 числа поточного місяця (п. 2.2.3 цього договору).

Пунктом 5.1 вказаного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (про позику) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, умовами договору № 104/П/31/2008/840 (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Згідно з п. 7.3 цього договору сторони дійшли згоди збільшити строк позовної давності до десяти років.

Тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності банком не порушено, так як ОСОБА_6 останній раз сплатила заборгованість за договором 23 березня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся 14 січня 2014 року.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

При цьому суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, врахував, що строк виконання зобов'язання поручителем у договорі не зазначено, а банк звернувся з позовом до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором після спливу шести місяців з часу несплати боржником чергового платежу за договором і банком не пред'явлено вимог до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тому порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненою.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненим.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-170цс13 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 316 ЦПК України (1618-15) , скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначене не врахував, та дійшов помилкового висновку про те, що договір поруки не є припиненим, оскільки шестимісячний строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, протягом якого кредитор має пред'явити вимоги до поручителя, не сплив.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 212- 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2016 року скасувати, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року залишити в силі.