розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київобленерго" до ОСОБА_6 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 березня 2016 року,

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Київобленерго" (далі - ПАТ "Київобленерго") звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що 06 березня 2013 року між ПАТ "АЕС Київобленерго", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено договір № 200569695 про користування електричною енергією за адресою: квартира АДРЕСА_1, за умовами якого товариство (енергопостачальник) взяло на себе зобов'язання надійно поставляти споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах, безпеки, якості, а споживач, у свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за встановленими тарифами у терміни, передбачені цим договором.

Вказувало, що ОСОБА_6 використану електричну енергію не оплачує у повному обсязі та станом на 22 квітня 2014 року має борг у розмірі 1 772 грн 27 коп.

Просило стягнути з відповідача борг за спожиту електричну енергію у розмірі 1 772 грн 27 коп.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 березня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Київобленерго" борг у розмірі 1 772 грн 27 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ПАТ "Київобленерго", з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскільки між сторонами 06 березня 2013 року укладено договір про користування електричною енергією за адресою: квартира АДРЕСА_1, за умовами якого позивач постачав електричну енергію, а відповідач її одержував, проте оплату за користування нею не здійснював у повному обсязі, внаслідок чого у нього станом на 22 квітня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 1 772 грн 27 коп., яка підлягає стягненню.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до абз. 1 ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку (абз. 3 ст. 156 ЖК УРСР).

Судом установлено, що 23/100 частини квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності (а. с. 82).

06 березня 2013 року між ПАТ "АЕС Київобленерго", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено договір № 200569695 про користування електричною енергією за адресою: квартира АДРЕСА_1, за умовами якого товариство (енергопостачальник) взяло на себе зобов'язання надійно поставляти споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах, безпеки, якості, а споживач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за встановленими тарифами у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 3, 4 ст. 60 ЦПК України).

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_6 суми боргу за користування електричною енергією, зробив передчасний висновок, при цьому не врахував, що відповідачу належить 23/100 частини квартири АДРЕСА_1, не перевірив, чи проживають у вказаній квартирі інші особи, які є споживачами електричної енергії, отже, у порушення вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, суд не встановив, за який період виникла у відповідача заборгованість по сплаті послуг за користування електричною енергією; не перевірив факт сплати відповідачем за спожиту електричну енергію за зразками квитанцій розрахункової книжки, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд першої інстанції при ухваленні судового рішення, на порушення вимог п. п. 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", стягнув з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Київобленерго" судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп., не звернувши увагу на те, що відповідач є інвалідом ІІ групи та відноситься до осіб І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (а. с. 59), відтак має пільги щодо сплати судового збору.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув та зазначених порушень не усунув. Крім того, суд не дав оцінки поясненням відповідача щодо листа НКРЕКП від 22 вересня 2015 року № 4591/15/59-15 та ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 26 серпня 2014 року.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.