Маляренка А.В., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи свої доводи тим, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року, було зобов'язано Міністерство оборони України провести призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до ст. ст. 9 та 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 30-місячного грошового забезпечення з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер. Отже, у відповідача виникло перед ним грошове зобов'язання в розмірі 103 742 грн 50 коп.

Грошове зобов'язання відповідачем було виконано 01 липня 2014 року.

З урахуванням наведеного, просив стягнути з відповідача, відповідно до ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати у розмірі 11 079 грн 91 коп. та три відсотки річних у розмірі 929 грн 42 коп. за період з 14 березня по 30 червня 2014 року у зв'язку з простроченням виконання рішення суду.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням рішення суду про зобов'язання МО України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, вони не впливають на правильність висновків судів по суті вирішеного спору, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення судів є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року залишити без змін.