розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення суми вкладів, відсотків, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") в особі відділення у м. Керч Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) було укладено два депозитні договори, на підтвердження чого йому було видано заявки на суму 5 000 доларів США, залишок на дату звернення з позовом становить 3 500 доларів США, з процентною ставкою 4 % річних щомісячно, а також на суму 105 000 грн з процентною ставком 18 % річних щомісячно без права отримання під час дії депозитного договору. Дія договорів була визначена до 23 жовтня 2014 року.

Після анексії АР Крим, позивач звернувся з усною заявою до відділення відповідача у м. Києві з вимогою повернути вклади та проценти за ними, однак представники банку повідомляли про постійні зміни правил видачі коштів.

Звертав увагу на те, що 12 березня 2015 року він направив відповідачу заяву про розірвання договорів вкладу, однак до дати подачі позову до суду відповідач так і не повернув кошти.

Враховуючи викладене, просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти в розмірі вкладів 105 000 грн та 3 500 доларів США, відсотки за вкладами за весь час надходження вкладів у банку та 3 % річних від простроченої суми, також просив стягнути 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди та зобов'язати відповідача надати розрахунок належних йому до виплат процентів за вкладами.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за депозитним вкладом "Приват-вклад" від 23 жовтня 2013 року у розмірі 3 500 доларів США, а також 105 000 грн за депозитним вкладом "Стандарт на 12 мес." від 23 жовтня 2013 року.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу "Приват-вклад" на суму 5 000 доларів США, терміном до 23 жовтня 2014 року, з нарахуванням 4 % річних. Зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 підтверджено квитанцією.

Також, 23 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу "Стандарт на 12 мес." на суму 105 000 грн, терміном до 23 жовтня 2014 року, під 18 % річних. Зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 підтверджено квитанцією.

На підтвердження того, що у позивача дійсно були кошти для внесення на депозитні рахунки, останній надав копію квитанції від 23 жовтня 2013 року про обмін валюти, а саме 13 000 доларів США на гривневий еквівалент, який становить суму 106 080 грн, в якій також зазначено прізвище позивача при здійсненні даної валютної операції.

17 березня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" отримав заяву від ОСОБА_3 про дострокове розірвання договорів, яка залишена без розгляду відповідачем.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив і його доведеності та обов'язковості виконання договірних зобов'язань.

Скасовуючи рішення районного суду про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем на підтвердження укладення договорів банківських вкладів надано ксерокопії заяв на укладення договорів та квитанцій, які не містить необхідних реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення) та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) (далі - Інструкція) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , а також не надано доказів, які підтверджують наявність грошових коштів на рахунку, відкритому на підставі заяв про укладення договорів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 (z1172-03) передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з п. 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 59, ч. 2 ст. 64 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним норм матеріального права та порушення норм процесуального права.