розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Престижбуд" до ОСОБА_6, обслуговуючого кооперативу "Парк-Престиж" про визнання недійсним договору, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Престижбуд" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2016 року,

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Престижбуд" (далі - ТОВ "Компанія Престижбуд") звернулося до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 01 липня 2013 року між позивачем та обслуговуючим кооперативом "Парк-Престиж" (далі - ОК "Парк-Престиж") було укладено договір № 3, відповідно до якого позивач за рахунок внесків членів ОК "Парк-Престиж" здійснює будівництво житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1.

17 липня 2013 року ОСОБА_6 була прийнята до складу членів ОК "Парк-Престиж", при цьому рішенням правління кооперативу було ухвалено виділити ОСОБА_6 для формування пайових внесків квартиру № 14.

17 липня 2013 року між ТОВ "Компанія Престижбуд", ОК "Парк-Престиж" та ОСОБА_6 було укладено оспорюваний договір, за яким ОК "Парк-Престиж" за рахунок пайових внесків ОСОБА_6 зобов'язався здійснювати фінансування будівництва квартири № 14, проектною площею 63,93 кв. м на третьому поверсі першого під'їзду багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, а позивач зобов'язався забезпечити спорудження вказаного майна та передати його у власність ОСОБА_6

Позивач вважає, що даний договір слід визнати недійсним з моменту укладення, так як взаємовідносини між ОК "Парк-Престиж" і ОСОБА_6 щодо порядку набуття права власності на квартиру є кооперативними і регулюються Законом України "Про кооперацію" (1087-15) , статутом і положеннями відповідного кооперативу, в той час як взаємовідносини між ОК "Парк-Престиж" і позивачем є господарськими і регламентуються договором, ЦК і ГК України (436-15) .

За договором від 01 липня 2013 року позивач зобов'язаний передати об'єкт будівництва на користь ОК "Парк-Престиж", в той час як за договором від 17 липня 2013 року позивач зобов'язаний передати об'єкт будівництва пайовику. За змістом істотних умов, на думку позивача, спірний договір є інвестиційним, адже передбачає залучення коштів фізичної особи для створення майна (житла). Спірний договір суперечить положенням статей 19, 19-1 Закону України "Про кооперацію" та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а тому, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, просить спірний договір визнати недійсним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2016 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Престижбуд" до ОСОБА_6, обслуговуючого кооперативу "Парк-Престиж" про визнання недійсним договору відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Компанія Престижбуд" просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторони оспорюваного правочину за взаємною згодою уклали цей правочин, домовившись щодо усіх його істотних умов, а ОСОБА_6 виконала свої зобов'язання щодо сплати пайових внесків.

Поєднання в оспорюваному договорі різних за змістом та характером правовідносин не є підставою для визнання правочину недійсним, такою підставою, зокрема, є лише пряма суперечність положенню акта цивільного законодавства.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 01 липня 2013 року між позивачем (забудовником) та відповідачем ОК "Парк-Престиж" (кооперативом) укладено договір № 3, згідно з п. 1.1. якого, кооператив за рахунок пайових внесків членів кооперативу здійснює фінансування будівництва житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 для членів кооперативу, а забудовник зобов'язується забезпечити спорудження об'єкту будівництва та передати останній замовнику у власність.

Рішенням правління ОК "Парк Престиж" від 17 липня 2013 року № 1707/1 прийнято ОСОБА_6 в члени даного кооперативу (п. 1 рішення). Цим же рішенням виділено ОСОБА_6 для формування паєнагромаджень двокімнатну квартиру за будівельним номером 14, площею 63,93 кв. м на 3 поверсі 1 під'їзду в багатоквартирному житловому будинку та встановлено графік сплати внесків з 23 липня 2013 року по 15 липня 2015 року на загальну суму 383 580,00 грн (п. 2.3 рішення).

У той же день, 17 липня 2013 року між ТОВ "Компанія Престижбуд" (забудовник), ОК "Парк Престиж" (кооператив) та ОСОБА_6 (пайовик) укладено договір № 14, предметом якого є те, що кооператив за рахунок пайових внесків пайовика здійснює фінансування будівництва квартири 14, площею 63,93 кв. м на 3 поверсі 1 під'їзду в багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури (для фізкультурно-оздоровчих занять) та творчими майстернями по АДРЕСА_1 (об'єкт будівництва), а забудовник зобов'язується забезпечити спорудження об'єкту будівництва та передати останній пайовику у власність (п. 1.1. договору). Цим же рішенням підтверджено рішення правління ОК "Парк Престиж" про вступ ОСОБА_6 в члени кооперативу та планову вартість спірної квартири в сумі 383 580 грн і графік здійснення перерахунку коштів.

Згідно з п. 1.2. договору пайовик отримує право власності на об'єкт будівництва лише за умови виконання своїх зобов'язань у повному обсязі.

Об'єкт будівництва оформляється у власність пайовика відповідним рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на підставі спільної заяви забудовника та кооперативу (п. 5.1. договору).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено квитанціями, ОСОБА_6 сплатила на користь ОК "Парк Престиж" 22 липня 2013 року - 57 000,00 грн, 15 жовтня 2013 року - 40 000,00 грн, 14 листопада 2013 року - 20 001,00 грн, 03 січня 2014 року - 20 001,00 грн, 28 лютого 2014 року - 10 001,00 грн, 01 квітня 2014 року - 30 000,00 грн, 23 квітня 2014 року - 25 000,00 грн, 12 травня 2014 року - 20 001,00 грн, 30 вересня 2014 року - 25 000,00 грн, 10 жовтня 2014 року - 5 000,00 грн, 31 жовтня 2014 року - 20 000,00 грн, 03 грудня 2014 року - 23 000,00 грн, 23 грудня 2014 року - 59 000,00 грн, 26 грудня 2014 року - 18 000,00 грн, 31 грудня 2014 року - 32 000,00 грн, 14 січня 2015 року - 19 860,00 грн, а всього 423 864,00 грн, тобто на 40 284 грн більше від планової вартості квартири, що сторонами не заперечується.

Доказів щодо внесення змін у рішення правління ОК "Парк Престиж" від 17 липня 2013 року № 1707/1 та договір від 17 липня 2013 року № 14 щодо вартості спірної квартири позивачем та представником кооперативу не надано, а судом не здобуто.

Листом від 25 лютого 2015 року № 14/5 ОК "Парк Престиж" повідомив ОСОБА_6 про те, що згідно з рішенням правління ОК "Парк Престиж" її виключено із членів кооперативу на підставі статуту ОК "Парк Престиж" за несплату пайових внесків у встановлені строки та розміри. Також роз'яснено, що згідно із статутом, у разі вибуття члена кооперативу з кооперативу до набуття права власності на квартиру, відповідна особа втрачає право на квартиру в будинку кооперативу, а повернення суми паєнагромадження у розмірі 423 864,00 грн. проводиться після внесення відповідної суми коштів новоприйнятим членом кооперативу.

Листом від 27 лютого 2015 року № 27/02/1 ТОВ "Компанія Престижбуд" інформувала ОСОБА_6 про розірвання договору від 17 липня 2013 року № 14 у зв'язку із несплатою пені у розмірі 42 386,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивач посилається на те, що оспорюваний правочин суперечить положенням ст.ст. 19, 19-1 Закону України "Про кооперацію" та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", зокрема, тому що сторони уклали спірний договір на основі поєднання різних за змістом та характером правовідносин (інвестиційних, господарських та кооперативних).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент укладення договору) для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами: кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій: грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Згідно з ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент укладення договору) член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного. житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Положення цієї статті не застосовуються до об'єктів права власності кооперативів, діяльність яких регулюється спеціальними законами.

Тобто, вищевказаними нормами встановлено принцип, що до викупу членом житлового кооперативу квартири, власником її є кооператив, після викупу квартири її власником є член кооперативу (пайовик), що у повній мірі відповідає положенню оспорюваного договору (остання фраза п. 1.1., а також п. 1.2. договору).

Так, у 2005 році Закон України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) був доповнений нормою, згідно з якою об'єкти житлового будівництва не могли бути об'єктами інвестиційної діяльності, а інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів могло здійснюватися лише через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також за допомоги випуску безвідсоткових (цільових) облігацій. Інші способи залучення коштів у житлове будівництво були заборонені законом. Законом від 29 червня 2010 року № 2367-VI (2367-17) ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" була викладена в новій редакції і станом на момент укладення оспорюваного правочину вона виглядала так: "Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних і юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися лиши через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передання об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються лише законами".

Тобто, інші способи фінансування будівництва вже прямо не заборонені законом, але і спеціальних законів, що регулюють такі правовідносини законодавець не ухвалив.

Проте, у зв'язку із відсутністю прямої заборони, встановленої законом, на фінансування кооперативом будівництва житлового будинку за рахунок пайових внесків членів кооперативу, оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, викладених у позові.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що сторони оспорюваного правочину за взаємною згодою уклали цей правочин, домовившись щодо усіх його істотних умов, а ОСОБА_6 виконала свої зобов'язання щодо сплати пайових внесків.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.