розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення суми за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 15 квітня 2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") укладений договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу йому в користування мінітрактор ДТЗ 244, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно умов договору. Того ж днявін сплатив 10% вартості транспортного засобу, що становить 20 тис.грн.

Вважав, що спірний договір не відповідає діючому законодавству, підписаний під впливом обману, є несправедливим, а також під час його оформлення недодержано вимог про нотаріальне посвідчення, на вимогу повернути сплачені грошові кошти отримав відмову від відповідача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача на його користь 20 тис. грн.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 15 квітня 2016 року. Стягнуто з ТОВ "ЛК "Еталон" на користь ОСОБА_4 20 тис. грн, 551 грн 20 коп. на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Еталон" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права йпорушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_4, правильно застосувавши положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що значна частина умовдоговору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, зазначеним у ч. 1 ст. 808 ЦК України, а також положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача) та виключено таку для лізингодаця. Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Таким чином, договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року № 6-330цс16, які у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ