розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь 172 917 грн вартості квартири АДРЕСА_1 з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України. Крім того, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 1 729 грн судових витрат та 1 500 грн, пов'язаних з юридичною допомогою.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтувала тим, що правочин на підставі якого вона набула у власність вказану квартиру від ОСОБА_5 є недійсним, а тому останній має повернути їй грошові кошти в розмірі вартості квартири в порядку реституції, що відповідачем в добровільному порядку не здійснено.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 172 917 грн та 1 729 грн судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року було оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_6, яка не брала участі при розгляді справи в суді першої інстанції, з посиланням на порушення її прав та інтересів внаслідок ухвалення районним судом оспорюваного нею судового рішення.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року відмовлено в прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана в касаційному порядку ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відмовляючи в прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року, апеляційний суд виходив із того, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо її прав та обов'язків, а тому вона не має, передбаченого ст. 292 ЦПК України, права на апеляційне оскарження рішення суду.

Таких висновків суд дійшов з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) судам роз'яснено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого ст. 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та ч. 3 ст. 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

ОСОБА_6 не є стороною недійсного правочину на підставі якого ОСОБА_4 набула у власність квартиру від ОСОБА_5, а тому апеляційний суд дійшов до обґрунтованих висновків про те, що відповідне судове рішення про застосування наслідків недійсності правочину для його сторін (ст. 216 ЦК України - реституція) не впливає на права чи інтереси заявника. Оскільки, при цьому, ОСОБА_6 не брала участі у справі в суді першої інстанції, то апеляційний суд дійшов вірних висновків про повернення її апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги зводяться до помилковості висновків апеляційного суду про те, що права і інтереси ОСОБА_6 рішенням районного суду не порушено, оскільки рішення Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року взято за основу при вирішенні судом іншої справи, за результатами розгляду якої рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 травня 2015 року було стягнуто 172 917 грн з ОСОБА_6 та її сина на користь ОСОБА_5

Такі доводи ОСОБА_6 не заслуговують на увагу у зв'язку з наступним.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України). Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) роз'яснив, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Як вбачається з доводів касаційної скарги та наявних у матеріалах справи документів дана справа та справа, за результатами розгляду якої Личаківським районним судом м. Львова 12 травня 2015 року було ухвалено судове рішення, розглядалися за участю різних осіб, а тому судові рішення у таких справах не мають взаємного преюдиційного характеру.

Крім того, у оспорюваній в касаційному порядку ухвалі апеляційного судуЛьвівської області від 12 вересня 2016 року роз'яснено ОСОБА_6 про наявність у неї процесуального права щодо захисту порушених прав у межах норм процесуального Закону при вирішенні іншої справи в суді, стороною якої вона є, та за результатом розгляду якої Личаківським районним судом м. Львова ухвалено рішення від 12 травня 2015 року на яке ОСОБА_6 здійснюється посилання у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене та положення ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ