Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мусіївське", третя особа - Управління Держгеокадастру у Лубенському районі, про визнання договору оренди землі неукладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_5, після смерті якої залишилось спадкове майно, зокрема, земельна ділянка, площею 2,7489 га, розташована на території Березівської сільської ради Лубенського району.

Своїм заповідальним розпорядженням від 24 жовтня 2002 року усе своє майно його бабуся залишила позивачу.

В ході оформлення спадщини, він дізнався, що вищевказана земельна ділянка знаходиться в користуванні Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мусіївське" (далі - СТОВ "Мусіївське").

Позивач вказує, що 22 жовтня 2015 року він направив поштою з повідомленням письмовий запит в СТОВ "Мусіївське" з проханням надати йому інформацію, на якій підставі СТОВ "Мусіївське" користується його земельною ділянкою, однак, до цього часу відповіді отримано не було.

ОСОБА_4 зазначає, що при зверненні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що, нібито, існує договір оренди землі від 10 січня 2013 року, укладений між СТОВ "Мусіївське" і його бабусею в с. Березівка Лубенського району, строк дії договору 5 років, рішення про державну реєстрацію - 16 жовтня 2015 року.

Позивач вважає, що його бабуся не могла укласти вищевказаний договір в січні 2013 року, оскільки вона дуже хворіла і не могла складати ніяких заяв, ставити підписи на будь-яких документах, в тому числі на договорі оренди землі. Жодних екземплярів договорів, актів прийому-передачі земельної ділянки, плану або схеми земельної ділянки, кадастрового плану, акту визначення меж земельної ділянки в натурі та інших документів його бабусі ніхто не надавав.

Позивач вказує, що договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2013 року був складений орендарем одноособово без урахування волі ОСОБА_5 і всі відомості щодо істотних умов договору були проставлені самим орендарем на власний розсуд з урахуванням власних інтересів. Він впевнений, що у 2013-2014 роках його бабуся ніякої орендної плати за користування земельною ділянкою не отримувала, не отримав оренду плату і він у 2015 році.

Крім цього, позивачу не зрозуміло, чому договір оренди зареєстрований тільки 16 жовтня 2015 року, більше ніж через півроку після смерті бабусі і майже через два роки після його укладення.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2013 року б/н, укладений між СТОВ "Мусіївське" і ОСОБА_5 строком на 5 років, рішення про державну реєстрацію - 16 жовтня 2015 року, - неукладеним.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2016 року, в позовних вимогах ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мусіївське", третя особа - Управління Держгеокадастру у Лубенському районі, про визнання договору оренди землі неукладеним, відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно врахували вимоги п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) , згідно якого підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим, судом необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення: відсутня згода за усіма істотними умовами договору, не отримано акцент стороною, що направила оферту, не передане майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо. Згідно зі ст.ст. 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України (435-15) .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що спірний договір укладений орендарем одноособово без урахування волі ОСОБА_5, яка його не підписувала, є необґрунтованими та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є рідною бабусею позивача ОСОБА_4

Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, зокрема, земельна ділянка площею 2, 7489 га, розташована на території Березівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Своїм заповідальним розпорядженням від 24 жовтня 2002 року усе своє майно спадкодавець залишила своєму онукові - позивачеві по справі.

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом серії НАР 291863 позивач успадкував земельну ділянку площею 2, 7489 га, розташовану на території Березівської ради Лубенського району Полтавської області.

Згідно з договором оренди землі від 10 січня 2013 року, укладеним між ОСОБА_5 та СТОВ "Мусіївське" зазначена земельна ділянка передана товариству в оренду строком на 5 років. В даному договорі оренди землі в графі "підпис орендодавця" міститься підпис "ОСОБА_5".

Державна реєстрація вказаного договору оренди землі проведена 18 листопада 2014 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, 04 листопада 2013 року спадкодавець ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси в Управлінні Держземагентства у Лубенському районі та інших установах та організаціях з приводу реалізації її прав, в тому числі по питаннях документального оформлення та реєстрації спірної земельної ділянки.

Згідно з актом приймання передачі земельної ділянки в оренду від 10 січня 2013 року земельна ділянка, що є предметом спору, фактично була передана в користування СТОВ "Мусіївське".

Протягом 2013-2014 років ОСОБА_5 отримувала орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою, відсутні докази, що договір оренди землі ОСОБА_5 не підписувала.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.