Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що наказом від 17 жовтня 1983 року № 42 його прийнято на роботу на посаду провідного ревізора у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". З 29 січня 2015 року його переведено на посаду заступника начальника відділу ревізії та контролю відповідно до наказу від 29 січня 2015 року № 29-к. 16 грудня 2015 року йому вручено попередження про наступне вивільнення. 26 квітня 2016 року відповідно до наказу відповідача № 139-к ОСОБА_4 звільнено з роботи у зв'язку з скороченням чисельності штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що звільнення проведено з порушенням вимог чинного законодавства, будь-яких підстав для скорочення його посади не було. Таким чином, просив визнати незаконним наказ від 26 квітня 2016 року № 139-к в частині звільнення ОСОБА_4, поновити його на посаді заступника начальника відділу ревізії та контролю філії Чернівецького обласного управління філії ПАТ "Державний ощадний банк України", стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та 20 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку, з урахуванням положень ст. 49-2 КЗпП України, про відмову у задоволенні позову.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до наказу від 15 грудня 2015 року № 349-к "Про попередження про вивільнення", ОСОБА_4 18 лютого 2016 року видано попередження про наступне вивільнення із зазначенням вакантних посад, у якому зазначено, що позивач погоджується з пропозицією щодо запропонованої посади головного спеціаліста. Разом з тим, 23 лютого 2016 року та 26 квітня 2016 року ОСОБА_4 подав заяви про відмову від пропозиції працевлаштування на вакантні посади.

Оскільки у відповідача відбулось скорочення чисельності штату працівників, яке проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, та ОСОБА_4 своєчасно попереджено про вивільнення і запропоновано вакантні посади, від яких він відмовився, тому правильним є висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.