розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання недійсним заяви про відмову від спадщини та визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- встановити факт, що він на час відкриття спадщини постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати недійсною заяву від 27 серпня 2004 року про відмову від прийняття спадщини після смерті батька;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім'я ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на майно, а саме: вказаний вище житловий будинок, майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства Обарів ПСП "Оріана" та на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства Обарів.

Позивач вказував, що він є таким, що фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, іншими спадкоємцями є відповідачка ОСОБА_5 - дружина спадкодавця та ОСОБА_7 - сестра позивача та донька спадкодавця і відповідачки.

Посилаючись на те, що 27 серпня 2004 року він з сестрою подали заяву про відмову від прийняття спадщини до Рівненської районної державної нотаріальної контори Рівненської області, на підставі якої нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину за законом на цілу частку спадкового майна тільки на ім'я відповідачки, проте ця заява є недійсною, оскільки була подана після спливу шестимісячного терміну після відкриття спадщини, ОСОБА_4 просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 червня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Встановлено факт, що ОСОБА_4 постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_6 на день смерті останнього.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсною заяви про відмову від спадщини та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не довів належними доказами факт свого постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_6, а тому не є таким, що прийняв спадщину після смерті останнього, а враховуючи, що інші позовні вимоги ОСОБА_4 є похідними, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та ухвалюючи у цій частині нове рішення про задоволення позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють та виходив з того, що ОСОБА_5 у своїй заяві про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 вказувала, що на день смерті спадкодавця позивач постійно мешкав у спадковому будинку (а. с. 97), яка також узгоджується з іншими матеріалами спадкової справи, а тому врахувавши, що між сторонами у даній справі взагалі був відсутній спір з приводу того, хто постійно проживав у спадковому будинку, оскільки ОСОБА_4 була подана заява про відмову від спадщини на користь своєї матері, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд вмотивовано виходив з того, що оскільки спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому строк відкриття спадщини відповідно до положень ст. 253 ЦК України підлягає обрахуванню з 27 лютого 2004 року і закінчується 27 серпня 2004 року, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що заява про відмову від спадщини була подана в останній день шестимісячного строку на прийняття спадщини - 27 серпня 2004 року.

При цьому, відхиляючи доводи позивача про неусвідомлення ним наслідків своєї відмови від спадщини на користь матері, оскільки нотаріус не роз'яснив йому у встановленому порядку юридичні наслідки цієї відмови, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані обставини не є достатньою підставою для визнання недійсною заяви про відмову від спадщини.

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.