Гримич М.К., Ткачука О.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про захист прав споживачів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), в якому,з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні збільшення суми боргу за прострочення строків вплати страхового відшкодування у розмірі 8 161 грн 18 коп., 3 % річних за прострочення строків виплат страхового відшкодування в сумі 853 грн 12 коп. та пеню за прострочення строків виплати страхового відшкодування в розмірі 8 426 грн 45 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 квітня 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), винним у вчиненні якої визнано ОСОБА_5, що підтверджується постановою Харківського районного суду Харківської області від 20 червня 2012 року.

В результаті зазначеної ДТП автомобілю Audi 90, державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував позивач, спричинено механічні пошкодження.

Згідно з висновком експерта автотоварознавчого дослідження ХНДІСЕ ім. Бокаріуса № 4970 від 06 липня 2012 року, вартість завданого ОСОБА_4 матеріального збитку внаслідок пошкодження його авто в ДТП становить 10 538 грн 36 коп.

Позивач вказував, що під час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована ПрАТ "СК Лафорт".

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20 березня 2013 року з ПрАТ "СК Лафорт" на користь ОСОБА_4 стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 10 038 грн 36 коп., проте вказане рішення ПрАТ "СК Лафорт" не виконане, заходами примусового виконання рішення розшукати майно боржника на яке можливо звернути стягнення не виявилось можливим, оскільки постановою Господарського суду м. Києва від 10 вересня 2014 року ПрАТ "СК Лафорт" визнано банкрутом, а ухвалою суду від 06 жовтня 2015 року ліквідована як юридична особа у зв'язку з банкрутством.

Позивач вказував, що листом від 18 січня 2016 року МТСБУ повідомило позивача про прийняте рішення стосовно виплати відшкодування в розмірі 11 256 грн 36 коп., які були отримані ОСОБА_4, але з таким розміром відшкодування він не згоден, оскільки сума шкоди, яка була завдана позивачу в ДТП була сплачена майже через три роки, за цей час визначена раніше сума збитків значною мірою знецінилась внаслідок інфляції і відтак не відповідає розміру реальних збитків.

Посилаючись на вказані обставини, п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 (v0004740-13) "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться одночасно мораторій на задоволення вимог кредиторів, який встановлюється з порушенням провадження у справі про банкрутство. Ненараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для стягнення фінансових санкцій за несвоєчасне відшкодування зобов'язання з МТСБУ, з огляду на те, що обов'язок щодо сплати відповідних сум у відповідача виник на підставі п. п. ґ) п. 41.2 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та лише з 06 жовтня 2015 року після ліквідації ПрАТ "СК Лафорт".

Враховуючи вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.