розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" про захист прав споживачів та повернення банківського вкладу, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що 30 січня 2012 року між нею та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 18/32-в, відповідно до умов якого ОСОБА_6 розмістила грошові кошти у сумі 19 000 доларів США терміном з 30 січня 2012 року по 1 лютого 2013 року, з виплатою 8 % річних.

Також на рахунку, відкритому у відповідача згідно з договором банківського вкладу від 12 жовтня 2011 року № 131/32, ОСОБА_6 мала грошові кошти у сумі 130 000 грн.

Постановою правління НБУ від 20 квітня 2012 року № 168 прийнято рішення про призначення тимчасової адміністрації відповідача строком на 6 місяців, а саме: із 23 квітня 2012 року по 23 жовтня 2012 року. 23 серпня 2012 року НБУ прийняв постанову № 357 про відкликання банківської ліцензії відповідача і почав процедуру його банкрутства.

У жовтні 2012 року через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб позивач отримала частину належних їй коштів у сумі 200 000 грн.

На цей час ліквідаційна процедура відповідача скасована, банк функціонує в звичайному режимі, проте повернути позивачеві вклади та нараховані проценти відповідач відмовляється.

Враховуючи наведене, ОСОБА_6 просила суд стягнути з ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" на її користь залишок за вкладом у сумі 11 962,90 доларів США, проценти за користування коштами - 1 051,42 доларів США, а також 3 % річних - 394,28 доларів США та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" в особі Дніпропетровського регіонального відділення ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" на користь ОСОБА_6 суму банківського вкладу та проценти за договором банківського вкладу від 30 січня 2012 року № 18-32-в у розмірі 13 014,32 доларів США, 3 % річних у розмірі 9 265 грн 58 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2016 року рішення районного суду в частині стягнення з ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" на користь ОСОБА_6 суми банківського вкладу та процентів за договором банківського вкладу від 30 січня 2012 року № 18-32-в у розмірі 13 014,32 доларів США, суми 3 % річних у розмірі 9 265 грн 58 коп. та в частині стягнення в дохід держави судового збору в розмірі 6 890 грн скасовано. У задоволенні вимог ОСОБА_6 в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України установлено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2012 року між ОСОБА_6 та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 18/32-в, відповідно до умов якого ОСОБА_6 розмістила грошові кошти у сумі 19 000 доларів США терміном з 30 січня 2012 року по 1 лютого 2013 року, з виплатою 8 % річних (а. с. 7, 8).

Згідно з квитанцією від 30 січня 2012 року № а9867 позивачем було внесено на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 19 000 доларів США (а. с. 9).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено інший договір банківського вкладу від 12 жовтня 2011 року № 131/32 на суму 130 000 грн, на підтвердження якого відповідач надав виписки за рахунком (а. с. 47, 80-86, 104).

Постановою правління НБУ від 20 квітня 2012 року № 168 прийнято рішення про призначення тимчасової адміністрації відповідача строком на шість місяців, а саме: із 23 квітня 2012 року по 23 жовтня 2012 року. 23 серпня 2012 року НБУ прийняв постанову № 357 про відкликання банківської ліцензії відповідача і почав процедуру його банкрутства.

Також із матеріалів справи вбачається, що з 28 серпня 2012 року по 21 жовтня 2014 року відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) здійснювалась процедура ліквідації відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року, яка набрала законної сили 21 жовтня 2014 року, було визнано протиправною та скасовано постанову НБУ від 23 серпня 2012 року № 357 "Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ "АКБ "Базис".

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами - 200 тис. грн., встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 цього Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

З матеріалів справи вбачається, що у вимозі від 7 вересня 2012 року ОСОБА_6 просить визнати її кредиторські вимоги на суму 95 619 грн 52 коп. такими, що не підлягають відшкодуванню Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. В даній заяві позивач зазначала суму своїх вимог до банку саме в національній валюті (а. с. 10).

24 жовтня 2012 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу виплачено суму відшкодування, яка складає 200 000 грн, до складу якої увійшли кошти за договором від 30 січня 2012 року № 18/32-в у сумі 19 624,64 доларів США (що еквівалентно 156 859 грн 75 коп.) та частина вкладу за договором від 12 жовтня 2011 року № 131/32.

Згідно з розрахунком суми загальної заборгованості станом на 1 січня 2016 року відповідач має заборгованість перед кредитором ОСОБА_6 за договором від 12 жовтня 2011 року № 131/32 у розмірі 95 619 грн 52 коп (а. с. 104).

Враховуючи викладене, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України обґрунтовано виходив з того, що у відповідача перед ОСОБА_6 відсутня заборгованість за договором від 30 січня 2012 року № 18-32, а існуюча заборгованість за договором від 12 жовтня 2011 року № 131/32 не була предметом позову, оскільки ОСОБА_6 заявляла вимоги про стягнення коштів в іноземній валюті за договором від 30 січня 2012 року № 18-32-в.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.