розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3. укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав позичальнику грошові кошти у розмірі 104 250 грн, зі сплатою 1,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 24 квітня 2015 року.

Позивач указував про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 3 серпня 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 731 608 грн 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 108 209 грн 30 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 126 037 грн 21 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 4 259 грн 67 коп.; пеня у розмірі 458 025 грн 40 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 34 826 грн 58 коп.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3.заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 731 608 грн 16 коп.

Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 березня 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 731 608 грн 16 коп., яка включає в себе: заборгованість за кредитом - 108 209 грн 30 коп.; проценти - 126 037 грн 21 коп.; комісія - 4 259 грн 67 коп.; пеня - 458 025 грн 40 коп.; штраф - 35 076 грн 58 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2016 року заочне рішення міськрайонного суду змінено. Зменшено розмірі пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", з 458 025 грн 40 коп. до 100 тис. грн та загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року з 731 608 грн 16 коп. до 373 582 грн 76 коп. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", виходив із того, що особа має право звернутись з заявою про застосування строку позовної давності лише у суді першої інстанції. Крім того, останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 11 вересня 2008 року, проте у спірному договорі сторони погодили строк позовної давності у п'ять років і банком направлялися відповідачу вимога про погашення заборгованості 13 грудня 2010 року та 3 квітня 2012 року. Отже, підстав для застосування строку позовної давності немає. Також розмір пені, яка нарахована позивачем, перевищує розмір збитків, унаслідок чого наявні підстави для зменшення її розміру та розміру загальної заборгованості.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав позичальнику грошові коштиу розмірі 104 250 грн, зі сплатою 1,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 24 квітня 2015 року.

ПАТ КБ "ПриватБанк" указував про те, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконав, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 3 серпня 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 731 608 грн 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 108 209 грн 30 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 126 037 грн 21 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 4 259 грн 67 коп.; пеня у розмірі 458 025 грн 40 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 34 826 грн 58 коп.

Згідно зі ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК України.

За змістом ст. 74 ЦПК Українисудові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило ч. 4 цієї статті.

Судом установлено, що відомості щодо належного повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи 14 березня 2016 року у матеріалах справи відсутні. На а.с. 29, міститься судова повістка, яка згідно з довідкою повернулась до суду із зазначенням причини - "за зазначеною адресою не проживає", а на а.с. 27, 35, 41, 46 містяться судові повістки, які відповідно до довідок повернулись до суду із зазначенням причини - "за закінченням терміну зберігання".

Ураховуючи викладене, докази виконання судом вимог ст. ст. 74- 76 ЦПК України, а саме підтвердженням належної фіксації вручення судової повістки, у тому числі повідомлення у пресі, відсутні.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи викладене, суд, розглянувши справу без належного повідомлення відповідача про дату та місце розгляду справи, його доводів проти позову, зокрема щодо пропуску строку позовної давності та фактично позбавлення його можливості заявити про застосування цього строку в районному суді (ч. 3 ст. 267 ЦК України) не перевірив.

Крім того, відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернутикредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Аналіз ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1ст. 612 ЦК України свідчить про те, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовленийсторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася абомогла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У ст. 266 ЦК України (435-15) передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягненнянеустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Судом установлено, що у спірному кредитному договорі відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щомісячні платежі у період з 20 по 25 число кожного місяця.

Згідно з п. 8.1.2. кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених п. 8.1.1. (у тому числі оплати заборгованості не у повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені (у повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Отже, сторони кредитного договору змінили строк виконанняосновного зобов'язання, та визначили умови повернення коштів.

Судом установлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 11 вересня 2008 року, а, отже, відповідно до п. 8.1.2. договору строк користуваннякредитом вважається таким, що сплив через 120 днів, тобто з 31 січня 2009 року.

Таким чином, строк виконанняосновного зобов'язання було змінено - на 31 січня2009 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 4 серпня 2015 року.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не дослідили, чи порушено позивачем строк позовної давності.

Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України (435-15) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України (435-15) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належнимчином.

Таким чином, суди не перевірили те, чи підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності проценти за кредитом та пеня за процентами, у разі якщо кошти за кредитним договором уналежному розмірі повернуто не було.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України (435-15) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсоткахвід суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України (435-15) ).

У ст. 61 Конституції України (254к/96-ВР) передбачено, щоніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ураховуючи викладене, суди стягуючи з відповідача штраф та пеню, у порушення вищевказаних вимог закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернули уваги на те, чи є штраф і пеня одним видом цивільно-правової відповідальності, чи можливе їх одночасне застосування за одне йте саме порушення, а саме строків виконання грошових зобов'язаньза кредитним договором, та чи свідчать такі обставини про недотримання положень, закріплених у Конституції України (254к/96-ВР) щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити.

Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.