розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 5 листопада 2003 року їй належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Однак всупереч її волевиявленню, використовуючи недійсну довіреність від 17 грудня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим О.О., яку вона не підписувала, відповідачі уклали договір купівлі-продажу вказаного будинку, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. Згідно з вказаним договором купівлі-продажу, ОСОБА_5, який діяв від імені продавця на підставі вказаної недійсної довіреності, продав ОСОБА_4 вказаний будинок.

З урахуванням зазначеного позивачка просила визнати недійсною довіреність від 17 грудня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим О.О.; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5, який діяв від імені продавця, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В.; визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 17 грудня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим О.О..

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5, який діяв від імені продавця, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення на користь ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_5 судових витрат у справі у вигляді судового збору у сумі 1 700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі представника - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із положеннями ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, які разом із розпискою надсилаються поштою рекомендованими листами із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною. Особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам вручаються їм під розписку. При повідомленні або виклику до суду телефонограмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку необхідною умовою є забезпечення фіксації такого повідомлення або виклику. Вважається недостатнім наявність у справі лише довідки секретаря судового засідання (чи іншої уповноваженої особи) про повідомлення особи, яка бере участь у справі, зокрема телефонограмою, так як слід забезпечити фіксацію такого повідомлення та його отримання. Підтвердженням цьому може служити наявність у справі відповідної телефонограми, яка за змістом відповідала б вимогам ст. 75 ЦПК України. Крім того, повинні міститися дані про особу, яка надіслала телефонограму, і детальні дані про особу, яка її прийняла та за яким телефоном. Зазначена телефонограма має бути зареєстрована в суді, а у справі має бути відповідний витяг із журналу телефонограм.

Відповідно до ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Відомості про те, що ОСОБА_3 та/або її представник були належним чином повідомлені апеляційним судом про розгляд справи 3 грудня 2015 року взагалі відсутні, а на а. с. 167 міститься конверт з довідкою, згідно з якою судова повістка на ім'я ОСОБА_3 повернулась до суду за закінченням терміну зберігання, що не є доказом виконання судом вимог ст. ст. 74- 76 ЦПК України, тобто не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату судового засідання.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йомусудової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши справу за відсутності позивача ОСОБА_3, не повідомленої про дату судового засідання, апеляційний суд позбавив її можливості заперечувати проти доводів апеляційної скарги, доводити обґрунтованість позовних вимог про недійсність оспорених довіреності та договору купівлі-продажу та застосування реституції.

За таких обставин ухвалене судове рішення апеляційного суду не може залишатися в силі й підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд.

Разом з тим, у силу ст. 88 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про необхідність розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 345 ЦПК України в ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили чи її оскарження.

Судом установлено, що ОСОБА_3 за подачу касаційної скарги на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року сплатила судовий збір у розмірі 2 060 грн 40 коп., що підтверджується квитанціями від 5 травня 2016 року та від 6 червня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є інвалідом 2 групи (а.с. 111) та на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

За змістом ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витати на користь третіх осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 судовий збір, сплачений ОСОБА_3 при подачі касаційної скарги на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року у розмірі 1 030 грн 20 коп., а також компенсувати судовий збір у розмірі 1 020 грн 30 коп. за рахунок держави, оскільки стягнення судового збору в солідарному порядку законом не передбачено.