розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автохаус-11", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про витребування коштів із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що на підставі договору позики від 01 березня 2013 року ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_6 в борг грошові кошти в розмірі 53 500 доларів США, що еквівалентно 627 027,00 грн.

ОСОБА_11 не зміг повернути грошові кошти і в рахунок часткового погашення боргу надав ОСОБА_6 автомобіль CITROEN, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 253 134,94 грн, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_5

Згідно з усним договором доручення про зарахування вартості автомобіля в рахунок часткового погашення боргу, ОСОБА_5 надала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила ОСОБА_6 на повне розпорядження автомобілем. Строк дії довіреності закінчився 15 травня 2014 року, проте відповідач не виконав зарахування вартості автомобіля в рахунок погашення боргу за договором позики.

ОСОБА_12 зазначила, що їй стало відомо про те, що 15 травня 2014 року ОСОБА_6 в порядку передоручення видав довіреність замісникам ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8

Відповідач ОСОБА_7, діючи як замісник повіреного на підставі довіреності, уклав договір комісії з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автохаус-2011", який в свою чергу, діючи як комісіонер продав автомобіль ОСОБА_5 за 204 000 грн, які отримав ОСОБА_7, але в порушення вимог ст. ст. 525, 526, 1006 ЦК України не передав зазначені кошти ОСОБА_5

ОСОБА_6 також не забезпечив передачу її грошей та не здійснив залік суми в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 за договором позики.

Позивачі вважають, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1005 ЦК України повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише у випадку, якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, а тому за відсутності належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_7 передав належні ОСОБА_5 гроші ОСОБА_6, вони повинні відповідати, як солідарні відповідачі.

Крім того, в позові зазначено, що відповідачі повинні сплатити ОСОБА_5 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 125 052 грн, 3 % річних в сумі 14 541,12 грн, а також відсотки за користування грошовими коштами в сумі 81 504,99 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивачі з урахуванням змін та уточнень до позову, просили суд на підставі ст. ст. 525, 526, 1006 ЦК України стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_5 суму заборгованості за договором доручення 204 000 грн, інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 125 052 грн та 3 % річних - 14 541,12 грн та відсотки за користування коштами в сумі 81 504,99 грн; судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 суму заборгованості за договором доручення 204 000 грн, інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 125 052 грн, 3 % річних в сумі 14 541,12 грн, та відсотки за користування коштами в сумі 81 504,99 грн, а всього 425 098,11 грн, а також судовий збір в розмірі 2 531,34 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення за яким:

У позові ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автохаус-11", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про витребування коштів з чужого незаконного володіння відмовлено.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 2 342 грн 04 коп. з кожного на користь ОСОБА_6 понесених судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року, рішення суду першої інстанції змінити та стягнуто солідарно з відповідачів суму заборгованості, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов'язання ОСОБА_7 перед ОСОБА_6, як особою, яка діяла на підставі довіреності від ОСОБА_5, повністю виконав та передав грошові кошти, а ОСОБА_6 повинен був передати грошові кошти позивачу ОСОБА_5 Таким чином, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 зобов'язання про передачу грошових коштів, останній з урахуванням ст. ст. 625, 536, 1048 ЦК України, повинен сплатити суму боргу, інфляційні втрати, три проценти річних від простроченої суми та відсотки за користування коштами.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не встановлено характер спірних правовідносин, оскільки позивачем фактично заявлено віндикаційний позов про витребування майна, а позовні вимоги замість передбаченого ст. 387 ЦК України права витребування у фактичного набувача індивідуально-визначеного майна, зводяться до стягнення з відповідачів в солідарному порядку грошових коштів, без доведеності незаконного володіння майном кожним з них.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що на порушення вимог ст. ст. 31, 33 ЦПК України, без належних процесуальних дій збільшено коло відповідачів, що не передбачено чинним законодавством. Позивачами невірно обрано спосіб захисту цивільних прав та інтересів передбачених ст. 16 ЦК України, а районний суд при розгляді справи фактично вийшов за межі позовних вимог і у справі відсутні належні докази для задоволення позову.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 15 травня 2013 року ОСОБА_5 уповноважила відповідача ОСОБА_6 нотаріальною довіреністю на повне розпорядження автомобілем CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску (в тому числі і продажу). Строк дії довіреності закінчився 15 травня 2014 року.

15 травня 2013 року була видана довіреність у порядку передоручення ОСОБА_6 - відповідачам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Відповідно до наданої розписки, яку написав ОСОБА_6 29 червня 2013 року, останній отримав від ОСОБА_7 гроші в сумі 21 000 доларів США за проданий автомобіль CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску. Також надано відеозапис факту передачі ОСОБА_7 грошових коштів.

Власником автомобіля є ОСОБА_10, про що було видано довідку-рахунок № 481328 серії ААВ та відбулася реєстрація автомобіля в МРЄО. ОСОБА_10 у повному обсязі виконав свій обов'язок зі сплати грошових коштів за вищезазначений автомобіль.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачами подано уточнення до позову, зокрема правове обґрунтування визначено ст. ст. 525, 526, 625, 1006, 1048 ЦК України та додатково зазначено відповідачів у справі, а тому апеляційним судом застосовано закон, який не підлягав застосуванню не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Так, як убачається з матеріалів справи, у вересні 2015 року, позивачі надали збільшену позовну заяву зі збільшенням кола відповідачів (в справі міститься копія позовної заяви) та у лютому 2016 року, тобто після початку розгляду справи по суті та не могли бути прийняті місцевим судом до розгляду.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ