Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Перша черкаська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що в жовтні 2015 року йому стало відомо, що він є спадкоємцем за заповітом 19/50 частин будинку по АДРЕСА_1, після смерті його батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи, що спадкування після смерті його батька відбувалось за законом та він, його мати і брат отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 19/50 частин зазначеного будинку в рівних частинах, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою черкаською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 2000 року після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на 19/50 частин будинку в рівних частинах та з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1. Крім того, беручи до уваги те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_8, після смерті якої він та ОСОБА_5 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на належні ОСОБА_8 19/150 частин спірного домоволодіння, просив визнати недійсними також свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Першою черкаською державною нотаріальною конторою 22 січня 2008 року після смерті ОСОБА_8

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та, з урахуванням уточнень зустрічного позову, просив відмовити у задоволенні первісного позову та повідомити правоохоронні органи про неправомірні дії

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Перша черкаська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини за заповітом не вчинив, при цьому звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, що відповідно до ч. 2 ст. 553 ЦК УРСР свідчить про відмову від спадщини за заповітом.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на 19/50 частин будинку по АДРЕСА_1.

04 жовтня 2000 року Першою черкаською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом в рівних частинах на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8, після смерті якої відкрилась спадщина на 19/150 частин будинку по АДРЕСА_1.

22 січня 2008 року Першою черкаською державною нотаріальною конторою видані свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_7, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

В ст. 553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12.

Враховуючи, що воля ОСОБА_4 щодо прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_7 виразилась шляхом подання заяви про прийняття спадщини за законом, а також те, що інших дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини за заповітом, він не вчинив, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є законним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій та при їх дослідженні і встановленні судами було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.