розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорноног Лариси Віталіївни, треті особи: Київська універсальна біржа, Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради в особі першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року,

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати право власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,65 кв. м;

- витребувати зазначену квартиру від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 13 січня 2014 року № 9851145 про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 17 січня 2014 року за № 10040470 про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог перший заступник прокурора посилався на те, що прокуратурою Шевченківського району м. Києва в ході розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 03 листопада 2014 року, було встановлено, що спірна квартира незаконно вибула з комунальної власності територіальної громади міста Києва, оскільки на виконання розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 26 лютого 1998 року № 422 (ra0422017-98) та від 07 серпня 2000 року № 1352 було розпочато реконструкцію будинку за вказаною адресою, а мешканців цієї квартири відселено в квартиру АДРЕСА_2, проте рішенням реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві від 13 січня 2014 року квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі біржового контракту від 22 листопада 2007 року Т-429/07. Вказаний контракт на біржі не укладався та не реєструвався, а також не був нотаріально посвідчений та не пройшов державну реєстрацію, а тому є неукладеним, проте в подальшому, а саме 17 січня 2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який було посвідчено нотаріально та право власності зареєстровано за ОСОБА_4

Посилаючись на те, що зазначена квартира вибула із власності територіальної громади міста Києва поза її волею, перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому вона є його власністю та не може бути витребувана, у зв'язку з чим просив визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року первинний позов задоволено.

Визнано право власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,65 кв. м.

Витребувано від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,65 кв. м.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 13 січня 2014 року № 9851145 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 17 січня 2014 року за № 10040470 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первинного позову відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи первинний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходили з того, що на час укладення біржового контракту від 22 листопада 2007 року спірна квартира перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва, проте відчуження нерухомого майна відбувалось поза волею та без участі його власника - Київської міської ради, у зв'язку із чим дійшли висновку, що спірне майно незаконно вибуло із власності територіальної громади м. Києва за відсутності її волевиявлення та з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством щодо відчуження об'єктів житлового фонду, а тому спірна квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва на підставі ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2007 року між членом біржі ТОВ "А.Н.ШАП" в інтересах продавця - Держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та членом біржі ТОВ "А.Н. Компас" в інтересах покупця - ОСОБА_3 було укладено біржовий контракт № Т-425/07, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 48-49).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 13 січня 2014 року на підставі заяви від 09 січня 2014 року про державну реєстрацію права власності № 4869715, що також підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 січня 2014 року № 9851145 (а. с. 56, 61).

17 січня 2014 року згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продала вказану квартиру ОСОБА_4 (а. с. 37).

Судами установлено, що будинок АДРЕСА_1, у якому знаходиться спірна квартира, був переданий територіальною громадою м. Києва на підставі рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27 грудня 2001 року (ra_208023-01) "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" територіальній громаді Шевченківського району м. Києва та вказаний будинок був включений до додатку № 11 "Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва" за порядковим номером 1010 (а. с. 12-14).

Рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 9 вересня 2010 року (raa007023-10) "Про питання організації управління районами в м. Києві", з 31 жовтня 2010 року припинено шляхом ліквідації Шевченківську району в м. Києві раду, зобов'язано виконавчий орган Київської міської ради протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд КМР пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів (а. с. 6-7).

Згідно з рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 (ra0284023-10) "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", майно, яке перебувало у комунальній власності, у тому числі територіальної громади Шевченківського району м. Києва, передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 включений до Додатку 10 вказаного рішення за порядковим номером 1088, а отже належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва (а. с. 8-11).

За інформацією Київської універсальної біржі від 06 квітня 2014 року № 8 біржовий контракт від 22 листопада 2007 року № Т-425/07 на біржі не укладався і не реєструвався (а. с. 63).

Відповідно до ч. 4 ст. 656 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу, зокрема, квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

За вимогами ч. 2 ст. 210 ЦК України такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Крім того, згідно з п. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

При цьому, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних осіб (п. 1.5 Тимчасового положення).

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи роз'яснення, викладені у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що біржовий контракт від 22 листопада 2007 року № Т-425/07 в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 до 2010 року згідно рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року та рішення Шевченківської районної в м. Києві ради від 18 червня 2002 року№ 40 перебував у комунальній власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва. У подальшому на підставі рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 208/1642 (ra_208023-01) він переданий до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Таким чином, як на час укладання біржового контракту від 22 листопада 2007 року № Т-425/07, так і на час прийняття 13 січня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві рішення про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності, спірна двокімнатна квартира була об'єктом комунальної власності.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

При цьому право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-619цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зважаючи на вищевикладене, та враховуючи що спірне майно незаконно вибуло із власності територіальної громади м. Києва за відсутності її волевиявлення та з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством щодо відчуження об'єктів житлового фонду, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню від ОСОБА_4 на підставі ст. 388 ЦК України на користь розпорядника майна територіальної громади м. Києва.

При цьому право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.