розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2012 року із ОСОБА_4 на її користь стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі по 900 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 березня 2012 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Зазначала, що на даний час діти перебувають на її утриманні та потребують матеріальної допомоги. Відповідач працює підприємцем, однак факт здійснення ним підприємницької діяльності не свідчить про нерегулярність і мінливість його доходу для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Разом з тим ОСОБА_4 володіє нерухомістю, транспортними засобами й значними коштами, проте на утримання дітей матеріальної допомоги не надає.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, збільшивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі по 1/6 частці всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно на кожну дитину, починаючи з 1 липня 2014 року до часу закінчення навчання найстаршою дитиною.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та повнолітньої - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, по 1 тис. грн щомісячно, починаючи з 25 вересня 2014 року до їх повноліття та до закінчення навчання ОСОБА_5

Рішення в частині місячного розміру аліментів допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 3 жовтня 2013 року виключено запис про ОСОБА_4 як батька з актових записів про народження ОСОБА_5 від 23 серпня 1996 року № 147, ОСОБА_6 від 11 травня 1999 року № 4, ОСОБА_7 від 21 грудня 2007 року № 195, що виключає батьківство та будь-які батьківські права і обов'язки відповідача, у тому числі й обов'язок матеріального утримання цих дітей.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, виходив із того, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 2 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 3 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2015 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції, а тому батьківство не виключено. При цьому суд врахував те, що відповідач є підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність, отримує дохід, але заробіток його щомісячно нестабільний, тому визначив розмір аліментів у твердій грошовій сумі, що відповідає інтересам дітей, матері, на утриманні якої перебувають діти та повнолітня донька, яка продовжує навчатись.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2012 року із ОСОБА_4 стягнуто на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі по 900 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 березня 2012 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття..

Статтею ст. 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, відповідно до ст. 181 СК України.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Проте апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув та не врахував, що зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України (2947-14) .

У ч. 1 ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

При цьому апеляційний суд не врахував положення ст. 141 СК України та ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 травня - 1 531 грн, та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1 тис. грн, зокрема, на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка відповідно до свідоцтва про народження є ОСОБА_6.

Також апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_4 щодо стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої ОСОБА_5, яка навчається в Італії та постійно проживає там з 2013 року, не з'ясував, чи має остання власний дохід.

Згідно зі ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги законодавства не врахував, не з'ясував, чи потребує повнолітня ОСОБА_5 матеріальної допомоги та чи може відповідач надавати таку допомогу.

Крім того, згідно з листом Миколаївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Львівській області від 16 липня 2016 року № 957 9 липня 2015 року на підставі рішення суду від 3 жовтня 2013 року виключено відомості про батька ОСОБА_4 з актових записів про народження: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Цей запис не скасовано.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, належним чином не встановив обставини, що мають істотне значення, не врахував рівність прав та обов'язків батьків щодо дітей, не з'ясував розмір доходу відповідача, при цьому об'єднав позовні вимоги щодо повнолітньої та неповнолітніх дітей, зрівнявши їх, та на припущеннях дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України та свідчить про його необґрунтованість і незаконність.

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.