Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 23 грудня 2015 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором позики від 27 січня 2015 року у розмірі 67 200 грн 00 коп., що еквівалентно 3 200,00 доларів США.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що 27 січня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів на суму 109 200 грн 00 коп., що було еквівалентно 5 200,00 доларів США, строком до 27 липня 2015 року.

Крім того позивач зазначав, що 29 січня 2015 року ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_5 420 000 грн 00 коп. за окремою розпискою, що було еквівалентно 20 000,00 доларів США, та повинна була повернути вказані грошові кошти після продажу свого будинку по АДРЕСА_1.

Позивач вказував, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 27 липня 2015 року ОСОБА_5 відступив йому право вимоги за вказаними договорами позики, а 28 липня 2015 року ОСОБА_5 направив відповідачці лист про відступлення прав вимоги з копією вказаного договору.

Посилаючись на те, що відповідачка лише частково повернула грошові кошти у розмірі 22 000,00 доларів США, ОСОБА_3 просив задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики грошових коштів від 27 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинською Т.В., зареєстрованого в реєстрі № 68 у сумі 67 200 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 23 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що в результаті укладення двох договорів позики від 27 та 29 січня 2015 року, у ОСОБА_4 виникли зобов'язання з повернення позики в еквіваленті 25 200,00 доларів США, які нею в повному обсязі не виконані, оскільки за розпискою від 20 липня 2015 року нею було повернуто 22 000,00 доларів США.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 січня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів у сумі 109 200 грн 00 коп., що еквівалентно 5 200,00 доларів США, строком до 27 липня 2015 року, яким передбачено, що у разі порушення зобов'язання ОСОБА_5 вправі буде вимагати повернення суми позики та суми штрафних санкцій, що буде еквівалентно 4000,00 доларам США (а. с. 17-18).

29 січня 2015 року ОСОБА_4 видала розписку про отримання від ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 420 000 грн 00 коп., що є еквівалентом 20 000,00 доларів США, строком до 27 липня 2015 року. На звороті розписки наявний напис, що ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 20 000,00 доларів США (а. с.19).

Згідно розписки від 20 липня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 22 000,00 доларів США у повному обсязі. Претензій не має (а. с. 26).

27 липня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір № 1/07 про відступлення прав вимоги за несплаченими ОСОБА_4 боргам за розпискою від 29 січня 2015 року в сумі 420 000 грн 00 коп. та договором позики грошових коштів від 27 січня 2015 року на суму 109 200 грн 00 коп. (а. с. 3).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як десять разів перевищує встановлений законом неоподаткований мінімум доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передачі грошей у тій кількості, яка позичалася.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що загальна сума позики за двома договорами від 27 та 29 січня 2015 року є еквівалентом 25 200,00 доларів США, проте за розпискою від 20 липня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 22 000,00 доларів США, а тому різниця між цими сумами складає еквівалент 3200,00 доларів США, що за курсом НБУ у серпні 2015 року становило 67 200 грн.

При цьому судами вмотивовано відхилено доводи відповідачки про те, що в розписці від 20 липня 2015 року ОСОБА_5 вказав на відсутність претензій, оскільки вказана розписка не містить конкретизації щодо відсутності претензій за двома договорами та даних про повне погашення зобов'язань.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.