розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 24 червня 2016 року,

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"; банк) звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 62932,00 доларів США, що еквівалентно 1 560 236 грн 81 коп.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" посилалося на те, що 30 липня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 309 ІЖ, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 42 026,00 доларів США на строк до 29 липня 2028 року зі сплатою 13 % річних.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 25 січня 2016 року складала 62932,00 доларів США 23 центи, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 1 560 236 грн 81 коп., які позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 62 932,00 доларів США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ станом на 25 січня 2016 року складало 1 560 236 грн 81 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем неналежним чином виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення усієї суми заборгованості та відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позичальник припинив погашати кредит та відсотки з 12 листопада 2009 року, тому термін виконання основного зобов'язання, умовами п. 4.5 кредитної угоди, змінений з 29 липня 2028 року на 10 лютого 2010 року, тобто через 90 календарних днів після припинення виконання зобов'язань з погашення кредиту і саме з цієї дати банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту, а тому звернувшись до суду з позовом у березні 2016 року, кредитор пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 липня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 309 ІЖ, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 42 026,00 доларів США на строк до 29 липня 2028 року зі сплатою 13 % річних.

Підпунктом 1.1.1 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом усього часу дії договору в розмірі 175,11 доларів США з кінцевим терміном погашення 29 липня 2028 року.

Відповідно до підпунктів 3.3.8 та 4.5 цього договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному умовами договору. У разі невиконання або неналежного виконання позичальником обов'язків, визначених п. п. 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафи.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 12 листопада 2009 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги банк посилався на те, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 25 січня 2016 року складала 62932,00 доларів США 23 центи, що за курсом НБУ становило 1 560 236 грн 81 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 12 листопада 2009 року, а тому за визначенням п. 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 10 лютого 2010 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено в силу вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України на 10 лютого 2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у березні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і банк мав право з 10 лютого 2010 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише у березні 2016 року, тобто після спливу строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції (а. с. 28-29).

Після зміни строку виконання зобов'язання до 10 лютого 2010 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ