Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Писаної Т.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державної інноваційної фінансово-кредитної установи про стягнення не донарахованої заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до розділу 4 Положення про систему оплати праці та матеріального стимулювання працівників Української державної інноваційної компанії (далі - УДІК), затвердженого постановою правління УДІК від 01 лютого 2006 року № 360, та п. 3 додатку № 1 "Перелік надбавок, доплат, що встановлюються до посадових окладів працівників УДІК" за загальний трудовий стаж понад 20 років відповідач зобов'язаний був виплачувати йому щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 25% посадового окладу.

Враховуючи зазначене, просив стягнутиз державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі - ДІФКУ) 111 200 грн недонарахованої заробітної плати.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня

2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано доказів та судом не встановлено обставин щодо недонарахування йому заробітної плати за 2006-2010 роки.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював у Львівському відділені ДІФКУ з 01 лютого 2006 року на посаді голови Львівського регіонального відділення УДІК, з 28 грудня 2007 року - на посаді директора Львівського регіонального відділення ДІФКУ.

Умовами колективного договору, укладеного між трудовим колективом і адміністрацією ДІФКУ, на 2008-2010 роки передбачено проведення оплати праці працівників установи на основі схем посадових окладів, встановлених та затверджених дирекцією установи (п. 5.3.1 колективного договору). У п. 5.3.6. колективного договору зазначено про застосування до посадових окладів працівникам установи додаткової заробітної плати у вигляді надбавок і доплат за результатами фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до Положення про систему оплати праці та матеріального стимулювання працівників УДІК, затвердженого постановою правління УДІК від 24 вересня 2003 року № 264, надбавки та доплати (вид та граничний розмір яких визначено в додатку № 4 до Положення) до посадових окладів головам регіональних відділень встановлюються головою правління компанії або за його дорученням одним із заступників голови правління.

З 17 грудня 2007 року рішенням дирекції ДІФКУ від 14 грудня 2007 року № 3 введено в дію нове положення про оплату праці та матеріальне стимулювання працівників ДІФКУ, яким також передбачено, що надбавки і доплати до посадових окладів директорів регіональних відділень встановлюються генеральним директором установи або за його дорученням одним із заступників генерального директора установи.

Зазначеним положенням визначено лише перелік і граничні розміри надбавок і доплат, які можуть встановлюватися до посадових окладів працівників ДІФКУ. Підставою для встановлення певного виду надбавки та доплати, в тому числі і за вислугу років (трудовий стаж), для директора (голови) регіонального відділення є розпорядчий документ (наказ), виданий керівником установи.

Згідно з ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про працю",при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не надано жодних розпорядчих документів, виданих керівником установи, щодо нарахування йому надбавки за вислугу років у період роботи 2006-2010 років, правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій, при їх дослідженні і встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ