розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" на рішення апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" (далі - ПАТ "Шахтоуправління "Покровське") на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 10 жовтня 2015 року по 18 лютого 2016 року у сумі 36 439 грн 08 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він перебував із відповідачем у трудових відносинах, із 01 лютого 2010 року по 09 жовтня 2015 року працював машиністом гірничовиймальних машин та був звільнений у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до наказу від 19 жовтня 2015 року № 1285 за ст. 38 КЗпП України. Зазначив, що на час звільнення відповідач не провів із ним розрахунку, як це передбачено ст. 116 КЗпП України, тому позивач направив йому заяву від 09 жовтня 2015 року, в якій просив виплатити відповідну допомогу, на яку 06 листопада 2015 року отримав відповідь про те, що одноразова допомога йому буде сплачена в строк, передбачений колективним договором, п. 8.2 якого передбачено, що виплата допомоги проводиться протягом 4-х місяців після звільнення робітника. Вважає, що вказана умова колективного договору погіршує його становище у порівнянні із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, і вихідна допомога при звільненні повинна бути виплачена підприємством у строки, визначені ст. ст. 47, 116 КЗпП України, тобто у день звільнення. Також зазначив, що відповідач не повідомив його про розмір сум, які належать йому при звільненні, через що позивач звернувся до відповідача з листом від 24 листопада 2015 року та просив направити відомості по нарахуванням, які були проведені після його звільнення, проте відповіді на цей лист станом на 29 грудня 2015 року він не отримав.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 18 лютого 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 7 957 грн 96 коп., без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Установлено, що відповідно до п. 8.2 колективного договору ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" за 2013-2015 роки працівнику, який має право на пенсію, при першому звільненні з підприємства за власним бажанням у разі, якщо заява працівника про звільнення мотивована виходом на пенсію (згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України) виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку. Виплата допомоги проводиться протягом 4-х місяців після звільнення працівника.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд виходив із того, що позивач має право на отримання одноразової допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат з урахуванням стажу його роботи, яка згідно з наданою відповідачем довідкою складає 21 241 грн 37 коп. та яку виплачено позивачу 04 березня 2016 року.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що виплата вказаної одноразової допомоги відповідно до колективного договору не передбачена в день звільнення, а тому відповідальність підприємства, передбачена ст. 117 КЗпП України, на неї не розповсюджується.

Також установлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку відповідно до положень ст. 116 КЗпП України. Так, згідно з довідкою підприємства від 08 квітня 2016 року № 684 на час звільнення позивачу нараховано 24 003 грн 98 коп, які складаються з компенсації за невикористану відпустку, допомоги із тимчасової непрацездатності, оплати тимчасової непрацездатності відповідно до довідки лікарні профзахворювань. При цьому компенсація за невикористану відпустку, сума за довідкою лікарні профзахворювання була виплачена позивачу 13 листопада 2015 року, а допомога з тимчасової втрати працездатності була виплачена 19 листопада 2015 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вини підприємства у затримці виплати сум по допомозі з тимчасової втрати працездатності немає, оскільки виплата вказаної допомоги із тимчасової непрацездатності позивачу була здійснена 19 листопада 2015 року - на наступний день після отримання коштів із Фонду соціального страхування, про що свідчать надані відповідачем документи.

Разом із тим на підставі наявних у справі доказів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у справі відсутні докази, які б свідчили про відсутність вини власника або уповноваженого ним органу у затримці виплати компенсації за невикористану відпустку, суми за довідкою лікарні профзахворювання при звільненні.

Установлено, що роботодавець задовольнив клопотання позивача і наказом від 19 жовтня 2015 року звільнив його з роботи з 09 жовтня 2015 року. При цьому середньомісячна заробітна плата позивача становила 8 795 грн 64 коп., середньоденна - 418 грн 84 коп.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період із 20 жовтня 2015 року по 13 листопада 2015 року у сумі 7 957 грн 96 коп.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом вимог ст. 11 ЦПК України є помилковими, спростовуються змістом уточненого позову, оскаржуваного рішення апеляційного суду та установленими судом обставинами справи, таким чином, дійшовши висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 7 957 грн 96 коп., без урахування податків та інших обов'язкових платежів, апеляційний суд не вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.