розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України", треті особи: Національна академія наук України, ОСОБА_4, про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, 3 % річних, грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У червні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом. Зазначала, що наказом директора Національної академії наук України "Інститут європейських досліджень" (далі - Інститут європейських досліджень НАН України) від 11 жовтня 2007 року № 310/238 ОСОБА_3 прийнято на посаду головного економіста планово-економічної служби Інституту європейських досліджень НАН України, починаючи з 11 жовтня 2007 року. Наказом директора Інституту європейських досліджень НАН України від 12 лютого 2009 року № 310/10 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади з 3 листопада 2008 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано недійсним наказ директора Інституту європейських досліджень НАН України від 12 лютого 2009 року № 310/10 про звільнення ОСОБА_3, поновлено її на посаді головного економіста Інституту європейських досліджень НАН України з 3 листопада 2008 року стягнуто з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 оплату листків тимчасової непрацездатності у розмірі 34 677 грн 28 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112 698 грн 88 коп. та відшкодовано моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Оскільки зазначене рішення суду належним чином відповідачем виконано не було, просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, задовольнити позов.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 163 010 грн 88 коп., грошову компенсацію за час затримки розрахунку заробітної плати у розмірі 5 869 грн 50 коп., відшкодовано моральну шкоду у розмірі 1 000 грн (за вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів). В іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року в частині стягнення з державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати у розмірі 5 869 грн 50 коп. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов частково та стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду у розмірі 27 168 грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 289 грн 88 коп. відповідно.

Отже, судові рішення в частині стягнення 3 % річних, грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що рішення суду вказує на обов'язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Встановлення факту порушення власником підприємства вимог ст. 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, є підставою для стягнення з підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розмір середньомісячного заробітку позивача становив 503 грн 12 коп. встановлений рішенням суду від 8 лютого 2010 року на підставі довідки, виданої відповідачем. Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 в частині стягнення 5 869 грн 50 коп. грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені строки виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та лікарняних. При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходив з засад розумності та справедливості, врахував ступень та тривалість страждань позивачки, ступень вини відповідача у зволіканні при виконанні рішення суду.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що стягнуті за рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2010 року 34 677 грн 28 коп. з оплати лікарняних листків, 112 698 грн 88 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди не мають ознак періодичних платежів, є разовими виплатами, а тому положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) у даному випадку не можуть бути застосовані. З рештою висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився.

Колегія суддів вважає, що такі висновки є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Судами установлено, що наказом Інститут європейських досліджень НАН України від 11 жовтня 2007 року № 310/238 ОСОБА_3 зараховано на посаду головного економіста планово-економічної служби Інституту європейських досліджень НАН України. Наказом Інституту європейських досліджень НАН України від 12 лютого 2009 року № 310/10 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин з 3 листопада 2008 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2010 року, визнано недійсним наказ Інституту європейських досліджень НАН України від 12 лютого 2009 року № 310/10 про звільнення ОСОБА_3; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді головного економіста Інституту європейських досліджень НАН України з 3 листопада 2008 року; стягнуто з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 34 677 грн 28 коп. з оплати лікарняних листків, 112 698 грн 88 коп. за час вимушеного прогулу, 500 грн - на відшкодування моральної шкоди. Рішення у частині поновлення її на роботі та виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 11 320 грн 24 коп. допущено до негайного виконання.

17 лютого 2010 року Солом'янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного економіста Інституту європейських досліджень НАН України з 3 листопада 2008 року.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 24 лютого 2010 року відкрито виконавче провадження ВП № 17603655 з виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного економіста Інституту європейських досліджень НАН України з 3 листопада 2008 року.

18 лютого 2010 року Солом'янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 11 320 грн 24 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заробітної плати за один місяць.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 24 лютого 2010 року відкрито виконавче провадження ВП № 17603283 з виконання виконавчого листа про стягнення з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 11 320 грн 24 коп.

21 липня 2010 року Солом'янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 34 677 грн 28 коп. з оплати лікарняних листків, 101 378 грн 64 коп. за час вимушеного прогулу, 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 29 липня 2010 року відкрито виконавче провадження ВП № 20669411 з виконання виконавчого листа про стягнення з Інституту європейських досліджень НАН України на користь ОСОБА_3 136 555 грн 92 коп.

У період з квітня по вересень 2010 року ОСОБА_3 неодноразово зверталася до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві з приводу невиконання відповідачем рішення суду. Відповідачу 10 березня та 22 березня 2010 року надсилалися вимоги про необхідність виконання рішення суду, за невиконання якого постановою державного виконавця від 22 березня та 5 травня 2010 року накладено штраф.

ОСОБА_3 поновлено на роботі 26 травня 2011 року, час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 9 лютого 2010 року до 26 травня 2011 року складає 324 дні.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, та незалежно від тривалості здійснення виконавчих дій.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

За змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-435цс15, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

За таких обставин, встановлення факту порушення власником підприємства вимог ст. 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, є підставою для стягнення з підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому правильним є висновок судів про часткове задоволення позову.