розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору від 14 липня 2010 року № б/н ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 15 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. У зв'язку з невиконанням належним чином позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 30 вересня 2015 року становить 31 639 грн 31 коп., із яких: 11 573 грн 09 коп. - заборгованість за кредитом; 16 633 грн 40 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 450 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 482 грн 82 коп. - штраф (процентна складова). Вказану суму заборгованості позивач просив стягнути з відповідача, а також понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1 218 грн.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 23 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2010 року б/н, яка утворилася станом на 30 вересня 2015 року, у сумі 28 690 грн 73 коп., із яких: 11 573 грн 09 коп. - заборгованість за кредитом; 16 633 грн 40 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 484 грн 24 коп. - заборгованість за пенею та комісією.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із п. п. 1.1.2.5, 1.1.2.6, 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП - 2010 - 256, клієнт зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених даним договором; в разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту і овердрафту), оплати винагороди банку. Пунктами 2.1.1.12.6, 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг передбачено нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі, встановленому тарифами банку, які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 днів на рік, а також сплату штрафів при порушенні позичальником строків сплати платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 30 днів.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той самий строк.

Установлено, що відповідач отримала у позивача кредит на умовах, визначених у заяві та в Умовах та правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах банку, та неналежно виконувала зобов'язання щодо погашення кредиту та процентів за користування ним.

Станом на 30 вересня 2015 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 31 639 грн 31 коп., із яких: 11 573 грн 09 коп. - заборгованість за кредитом; 16 633 грн 40 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 450 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 482 грн 82 коп. - штраф (процентна складова).

На підставі наявних у справі доказів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у сумі 11 573 грн 09 коп. і заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 16 633 грн 40 коп.

На спростування доводів відповідача та її представника про несанкціоноване зняття коштів із картки, апеляційний суд правильно зазначив, що такі доводи не підтверджені належними і допустимими доказами згідно зі ст. ст. 58, 59 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Так, згідно з матеріалами справи 18 серпня 2015 року відповідач зверталася до позивача зі скаргою, в якій зазначила, що, отримавши в березні 2014 року нову карту, вона нею користувалася виключно для погашення кредитного ліміту, до липня 2014 року внесла приблизно 5 тис. грн, але кошти на карту поступали не в повному обсязі. Крім того, вона помітила, що з її карти зникають кошти. Із цього приводу вона неодноразово заверталася до Димитровського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" та на "гарячу лінію", але відповідей не отримала.

Відповідно до довідок слідчого відділення Димитровського відділення Красноармійського відділу поліції головного управління національної поліції в Донецькій області 06 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_3 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за ст. 190 ч. 1 КК України. При цьому згідно зі зверненням ОСОБА_3 у період із червня 2012 року по липень 2013 року невідома особа шляхом обману заволоділа грошовими коштами у розмірі 6 тис. грн, які вона перерахувала через термінал ПАТ КБ "ПриватБанк" для погашення свого кредиту по банківській карті, а згідно з поясненнями ОСОБА_3, допитаної як потерпілої, шахрайськими діями невідомої особи їй було спричинено матеріальну шкоду на суму 17 982 грн 92 коп.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У зв'язку з цим апеляційний суд правильно вважав, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення відповідно до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України не є доказом у справі.

Крім того, відповідно до заяви позичальника про надання кредиту, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку сторони домовилися про отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, що відповідає строку дії картки, та із сплатою пені та штрафів у разі не виконання умов договору.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору, таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9.Умов та правил надання банківських послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку про безпідставність заперечень відповідача щодо одностороннього збільшення банком відсотків за користування кредитом, адже Умовами та правилами передбачено зміну розміру відсоткової ставки за кредитом банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку.

Розглядаючи указаний позов, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи про викрадення кредитної картки, отримання нової картки, із якої почали зникати грошові кошти, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до позивача, а також про підвищення банком процентів на користування кредитними коштами, були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, вони зводяться до переоцінки доказів, до відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.