На обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2008 року належить земельна ділянка площею 5,22 га, яка розташована на території Високівської сільської ради Михалівського району Запорізької області.

20 квітня 2012 року ОСОБА_4 уклав з відповідачем договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Того ж дня вони відписали акт прийму-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі.

ОСОБА_4 вказував, що з осені 2013 року між ним та відповідачем почали виникати суперечки з приводу невиконання останнім обов'язків, передбачених договором щодо порядку, розміру та строків внесення орендної плати та її індексації.

При цьому ОСОБА_4 зазначав, що восени 2015 року відповідач надав йому примірник договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2012 року, а в подальшому було з'ясовано, що договір оренди містить його підпис лише на останній сторінці договору, договір оренди пройшов державну реєстрацію лише 20 серпня 2014 року, в договорі оренди не визначено порядку внесення орендної плати в грошовій формі. А тому ОСОБА_4 вважав, що договір оренди не відповідає вимогам закону, а тому підлягає визнанню недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,22 га, розташованої на території Високівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, укладений 20 квітня 2012 року між ним та ФОП ОСОБА_5

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Судами встановлено, що 20 квітня 2012 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки, державна реєстрація якого здійснено 20 серпня 2014 року.

ОСОБА_4 на протязі 3-х років отримував орендну плату від ФОП ОСОБА_5 за користування його земельною ділянкою, претензій з приводу сплати орендної плати не заявлялися.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст. 792 ЦК України).

За змістом ст. 13 Закону України "Про оренду землі", в редакції на час укладання договору оренди, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", в редакції на час укладання договору оренди, визначено умови договору оренди землі, зокрема істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за несплату.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", в редакції на час укладання договору оренди, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) . Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", в редакції на час укладання договору оренди, визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, що ОСОБА_4 письмових доказів, про звернення до ФОП ОСОБА_5 з будь-якими претензіями з приводу укладання договору оренди земельної ділянки, суду не надав. При цьому встановили, що ОСОБА_4 не довів суду ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки залишити без змін.