розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 належить по Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1.

Також ОСОБА_6 отримав у власність земельну ділянку площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а його дружина ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Вказувала, що її мати та сестра ОСОБА_6 - ОСОБА_4 відмовилась від спадщини на користь позивача.

Вони з матір'ю прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном, поховали ОСОБА_6, однак, у зв'язку з відсутністю свідоцтва про народження та свідоцтва про право власності на спадковий житловий будинок їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд встановити факт родинних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, а саме, що ОСОБА_4 є сестрою ОСОБА_6; визнати за нею право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, та визнано, що ОСОБА_6 є братом ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1 та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Зобов'язано комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, проте вважає, що вказаним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права при її постановленні.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваним рішенням питання про права ОСОБА_5 не вирішувалось, оскільки вона не є прямим спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, рішення суду, яке б підтверджувало, що заявник, будучи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 проживала однією сім'єю з ОСОБА_6 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відсутнє.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що про наявність оспорюваного рішення ОСОБА_5 стало відомо лише у грудні 2015 року, зазначивши, що згідно з договором купівлі-продажу від 03 березня 2009 року особисто ОСОБА_5 та ОСОБА_3 продали спірний будинок малолітнім ОСОБА_9 та ОСОБА_10, інтереси яких представляв їх батько ОСОБА_11

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як вбачається із матеріалів справи, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Харківської райради 20 лютого 1991 року, був зареєстрований за ОСОБА_6, який з 25 вересня 1954 року перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_7

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Племінницею та спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_5, а спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 - позивач у справі - ОСОБА_3

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року було визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1 та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7

Згідно з договором купівлі-продажу від 03 березня 2009 року, укладеним між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та малолітніми ОСОБА_9, ОСОБА_10, інтереси яких представляв їх батько ОСОБА_11, останні придбали АДРЕСА_1.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, взагалі не перевірив, чи є вона спадкоємцем ОСОБА_6, не витребував матеріали спадкової справи та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження у справі, зазначивши, що оскаржуваним рішенням питання про права ОСОБА_5 не вирішувалось.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню до апеляційного суду для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.