Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Карпенко С.О.,

Кузнєцова В.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Гриня Костянтина Андрійовича - на рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 07 травня 2008 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № PLFWGA0000000003, який забезпечений договором іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 36,60 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, банк просив суд у рахунок погашення 491 456 грн 32 коп. заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 36,60 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаному будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 36,60 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № PLFWGA0000000003 від 07 травня 2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме 125 000 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення 491 456 грн 32 коп. заборгованості за кредитним договором № PLFWGA0000000003 від 07 травня 2008 року, яка складається із: 95 901 грн 17 коп. заборгованості за кредитом; 120 365 грн 43 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом; 23 893 грн 99 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом; 227 654 грн 95 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 250 грн штрафу (фіксована частина); 23 390 грн 78 коп. штрафу (процентна складова), звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 36,60 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № PLFWGA0000000003 від 07 травня 2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме 125 000 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "ПриватБанк" - Гринь К.А. - порушує питання про скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про виселення із ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 07 травня 2008 року між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № PLFWGA0000000003, відповідно до умов якого остання отримала від банку кредит у сумі 105 125 грн, строком користування до 07 травня 2023 року зі сплатою 20,04 % річних.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальником 07 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № PLFWGA0000000003, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 36,60 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором № PLFWGA0000000003, станом на 06 серпня 2015 року в результаті порушення зобов'язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем склала 491 456 грн 32 коп.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у строк, встановлений у зобов'язанні.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, то відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та іпотечного договору банк не позбавлений права задовольнити свої вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судові рішення в частині вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки ніким не оскаржуються, то на предмет законності та обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Згідно зі ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення.

Частина 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону "Про іпотеку", так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині виселення відповідача з житлового будинку, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши вимоги ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР та ст. ст. 39, 40 Закону "Про іпотеку" дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача із зазначеного будинку без надання йому іншого постійного житла, оскільки в іпотеку передано житловий будинок, який було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, а позивач як при зверненні до суду, так і під час розгляду справи в суді не зазначив інше житло, яке має бути надано відповідачу одночасно з виселенням з будинку.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-39цс15 від 18 березня 2015 року.

Доводи касаційної скарги про те, що тягар доказування можливості надання іншого постійного житла, яке має бути надано відповідачу одночасно з виселенням з будинку, законодавець не покладає на позивача - безпідставні, оскільки в силу вимог ст. 60 ЦПК України позивач повинен доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх вимог.

Отже доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення спору про виселення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Гриня Костянтина Андрійовича - відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року в частині вирішення спору про виселення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.