Гримич М.К., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_6, про поділ боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 26 грудня 1992 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який розірвано рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 червня 2012 року.

Придбане за час шлюбу майно поділено між сторонами в судовому порядку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2013 року визнано спільною сумісною власністю подружжя будинок АДРЕСА_1. Визнано право власності на 1/2 частку вказаного будинку за кожним із подружжя.

У період шлюбу, а саме - 29 травня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого вона отримала кредит у розмірі 48 000 доларів США. Зазначений кредитний договір укладено зі згоди її чоловіка ОСОБА_5 та був наданий для потреб сім'ї з метою будівництва будинку, на підтвердження чого свідчить заява відповідача від 28 травня 2008 року.

Зазначений кредит частково повертався у шлюбі, проте на момент розірвання шлюбу загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 28 251, 65 доларів США. В подальшому вона самостійно сплатила заборгованість у розмірі 27 768 доларів США.

Крім того, за згодою відповідача 20 травня 2009 року між нею та ОСОБА_6 укладено договір позики, згідно з умовами якого вона отримала у борг 45 000 доларів США з терміном повернення до 01 січня 2015 року, на підтвердження чого складено розписку.

На момент розірвання шлюбу загальна сума заборгованості перед ОСОБА_6 становила 30 000 доларів США, яку вона погасила самостійно.

Посилаючись на наведене та на те, що 50 % загального боргу має бути сплачено відповідачем, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача на скою користь половину сплачених нею коштів за договорами кредиту та позики, що станом на 29 лютого 2016 року становить 781 312 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 Ѕ частки виплаченого грошового зобов'язання колишнього подружжя у розмірі 781 312 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2015 року, було встановлено обсяг всього майна колишнього подружжя, в тому числі й боргів, а також надано оцінку цільовому призначенню грошових коштів, отриманих позивачем у кредит. Вказані обставини є преюдиційними (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема й щодо погашення заборгованості перед ОСОБА_6 за борговою розпискою, тоді як довести обставини, на які посилається ОСОБА_4, є її процесуальним обов'язком на підставі ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

З огляду на вказані обставини справи, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про недоведеність позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,