Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Маляренка А.В., Дем'яносова М.В., Ступак О.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Здолбунівсього районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області у справі від 23 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом у якому з урахування уточнення позовних вимог просила поновити її на роботі на посаді практичного психолога дитячого навчального закладу "Сонечко" с. Глинськ Здолбунівського району Рівненської області з 30 жовтня 2015 року, стягнути з Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2015 року по 21 березня 2016 року в сумі 5 816 грн 83 коп. та з ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Посилаючись на те, що з 29 листопада 2010 року вона працювала на посаді на 0,5 ставки психологом в ДНЗ "Сонечко". 04 листопада 2015 року завідуюча ДНЗ "Сонечко" ОСОБА_6 усно повідомила її про те, що голова Глинської сільської ради ОСОБА_5 видав розпорядження № 9 від 28 жовтня 2015 року про скорочення посади психолога у зв'язку з відсутністю належного фінансування, а 5 чи 6 листопада передала попередження про скорочення посади з 30 жовтня 2015 року, яке вона не підписувала, оскільки її не стосувалося, бо прізвище у ньому вказано "ОСОБА_4", а не "ОСОБА_4". 10 листопада 2015 року завідуюча ДНЗ "Сонечко" ОСОБА_6 передала їй розпорядження № 54 від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_5 про звільнення її з роботи, а 13 листопада 2015 року через доньку трудову книжку. Звільнення з роботи відбулось з порушенням чинного законодавства, оскільки її не було попереджено за 2 місяці про скорочення посади, іншої роботи не запропоновано, хоча така вільна посада була і вона не відмовлялася від переведення на іншу роботу, та вона мала переважне право на залишення на роботі, так як є єдиним працівником із самостійним заробітком. А тому має бути поновлена на роботі та за весь час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2015 року їй має бути виплачена заробітна плата, яка станом 21 березня 2016 року становить 5 816 грн 83 коп. Безпідставним звільненням з роботи ОСОБА_5 їй завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні звичного життя, перенесених хвилювань та дискомфорту внаслідок втрати роботи як засобу для існування, яку оцінює у 5 000 грн. Про порушення її права на працю вона дізналася 15 грудня 2015 року з листа виконуючого обов'язки голови Здолбунівської РДА Рівненської області про перевищення ОСОБА_5 своїх повноважень при її звільненні.

Рішенням Здолбунівсього районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області у справі від 23 червня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 пропустила строк для звернення до суду з позовом, передбачений статтею 233 КЗпП України, питання про його поновлення не ставила, поважних причин на його поновлення не навела.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Здолбунівсього районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області у справі від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.