розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Подільськвибухпром" про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Подільськвибухпром" на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 18 квітня 2005 року по 3 березня 2014 року з товариством з обмеженою відповідальністю "Подільськвибухпром" (далі - ТОВ "Подільськвибухпром") перебувала в трудових відносинах. У день звільнення відповідач не провів з нею повний розрахунок.

Ураховуючи наведене, просила стягнути з ТОВ "Подільськвибухпром" на її користь невиплачену заробітну плату за період із червня 2013 року по лютий 2014 року у розмірі 17 002,55 грн, компенсацію заборгованості із заробітної плати в сумі 4 300,12 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 14 939 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 25 300 грн, та 5 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Подільськвибухпром" на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 961,58 грн без урахування податків і зборів, які підлягають відрахуванню із заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20 960 грн, компенсацію у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 98,50 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 939 грн, а також моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі ТОВ "Подільськвибухпром" просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установлено, що на підставі наказу від 18 квітня 2005 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ТОВ "Подільськвибухпром" з 18 квітня 2005 року з оплатою праці згідно з штатним розкладом.

28 лютого 2014 року ОСОБА_3 подала заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням на підприємстві законодавства про працю, з 3 березня 2014 року.

Наказом від 3 березня 2014 року ОСОБА_3 було звільнено з посади головного бухгалтера з 3 березня 2014 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, розрахунок при звільненні позивача проведено не було.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з листопада 2014 року по вересень 2015 року включно.

Згідно із ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

За положеннями ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За змістом ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи спір, суди вірно застосовували положення ст. ст. 83, 116, 117 КЗпП України, на підставі наданих сторонами доказів, якими дали оцінку відповідно до ст. 212 ЦПК України, встановили фактичні обставини справи та дійшли до правильного правового висновку, що при звільненні з працівником має бути проведено повний розрахунок та виплачено всіх суму, що належать йому по день звільнення.

Встановлено, що в період з 2005 року по березень 2014 року позивач перебувала у відпустці 17 днів в серпні 2006 року та в серпні 2010 року, термін щорічної оплачуваної відпустки позивача на даному підприємстві становив 24 календарних дні, а відтак, суд вірно виходив із того, що за всі невикористані щорічні відпустки на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація. Посилання відповідача на те, що позивач щорічно використовувала відпустки без оформлення в установленому законом порядку належними доказами не підтверджено.

Крім того, невчасна виплата заробітної плати, несвоєчасна виплата належних позивачу сум при звільненні, призвела до заподіяння їй моральних страждань.

Висновки суду відповідаютьвимогам закону та матеріалам справи.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи апеляційним судом (а. с. 118), а тому відповідно до норми ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка представника відповідача не перешкоджала розгляду справи в апеляційному порядку.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ