розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по відсоткам за договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року,

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 15 вересня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Боржник умови кредитного договору належним чином не виконував. Позивач просив стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту, яка утворилась за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року в розмірі 5 331,83 грн.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по відсоткам за договором від 15 вересня 2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у сумі 5 331,83 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд, виходив із того, що пред'являючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало суму кредитного ліміту у розмірі 7 121,75 грн, в той час як в самій заяві сума кредитного ліміту встановлена 2 900 грн. Крім того, позивач, посилаючись на борги за іншими картками не довів їх взаємозв'язок з кредитною карткою від 15 вересня 2006 року.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.

Мотивуючи рішення, апеляційний суд посилався на те, що пред'являючи позов, банк зазначав, що відповідно до заяви від 15 вересня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 7 121,75 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору станом на 29 вересня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 21 356,93 грн, яка складається з:

7 121,75 грн заборгованості за кредитом; 12 741,99 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 500 грн штраф (фіксована частина)

4 993,19 грн штраф (процентна складова). Позов неодноразово уточнювався. Зокрема, 19 серпня 2015 року банк подав уточнення до позовної заяви, в яких просив суд стягнути на користь банку заборгованість по відсоткам за договором від 12 листопада 2008 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 6 463,01 грн. В останніх уточненнях, банк просив стягнути з відповідача заборгованість по відсотках за договором від 15 вересня 2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 5 331,83 грн.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За приписами ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою про апеляційне провадження.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції передбачений ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при ухваленні рішення та відхиленні доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суть апеляційного провадження полягає в новому розгляді й вирішенні справи, а в судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, інакше буде мати місце порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів, що наявні у справі.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Так, обмежившись посиланням на суперечності в позовній заяві щодо розміру кредиту та наявність у відповідача боргів за іншими картками, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 304, 313, 316 ЦПК України не виконав функції, покладені на нього процесуальним законом, не встановив фактичні обставини справи, не дав оцінки доводам сторін та в рішенні не навів мотивів скасування рішення місцевого суду.

За викладених обставин, ухвалене апеляційним судом рішення не є таким, що відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.