Гримич М.К., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дочірнього підприємства "Альфа-Брокер Консалтинг" до ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Альфа-Брокер Консалтинг" на рішення апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року,

У серпні 2008 року Дочірнє підприємство "Альфа-Брокер Консалтинг" (далі - ДП "Альфа-Брокер Консалтинг") звернулося до суду з указаним позовом до ОСОБА_5 та, із урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати за ним право власності на: ј частку нежитлової будівлі - корівника № 1, загальною площею 1 432, 3 кв. м по АДРЕСА_1; ј частку нежитлової будівлі ветеринарної аптеки, загальною площею 155, 5 кв. м по АДРЕСА_2; ј частку нежитлової будівлі - фуражного складу, загальною площею 1 252, 6 кв. м по АДРЕСА_3; ј частку нежитлової будівлі - кормоцеху з допоміжною спорудою, загальною площею 166, 10 кв. м по АДРЕСА_4; ј частку нежитлової будівлі - складу для кормів, загальною площею 351, 70 кв. м по АДРЕСА_5;

на будівлю під літ. "А" - котедж на 10 чоловік, загальною площею 346, 5 кв. м; будівлю під літ. "Б" - будинок обслуговуючого персоналу, загальною площею 75, 5 кв. м; будівлю під літ. "В" - будинок охорони, загальною площею 19, 8 кв. м; буд. під літ. "Г" - гараж, загальною площею 173 кв. м, які розташовані на території рибальсько-спортивної бази у с. Крехаїв Козелецького району Чернігівської області.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 19 травня 2008 року між ним та ОСОБА_4 (інвестор), яка діяла на підставі договору про спільну інвестиційну діяльність від 08 квітня 2008 року, укладено договір про спільну інвестиційну діяльність, відповідно до умов якого, воно виступало інвестором, а відповідач - замовником реконструкції комплексу нежитлових будівель по АДРЕСА_1. Загальна площа об'єкта інвестування складає 3 358, 2 кв. м.

Згідно з умовами вказаного договору, підприємство зобов'язувалося здійснити інвестування реконструкції нежитлових приміщень, зазначених у договорі, шляхом внесення інвестицій у розмірі 10 000 000 грн, а відповідач зобов'язувався внести інвестицію у вигляді права власності на об'єкти нерухомого майна.

Крім того, 19 травня 2007 року між сторонами було укладено договір про спільну інвестиційну діяльність, відповідно до умов якого, учасники беруть зобов'язання об'єднати свої внески та спільні дії для інвестування будівництва комплексу нежитлових будівель на території рибальсько-спортивної бази у с. Крехаїв Козелецького району Чернігівської області.

Відповідно до умов вказаного договору, відповідач зобов'язався здійснити інвестування будівництва вищевказаних приміщень шляхом внесення інвестицій у розмірі 2 000 000 грн, а підприємство зобов'язалося внести інвестицію у вигляді права оренди на земельну ділянку, сума якої була оцінена учасниками договору у 2 000 000 грн.

Зазначав, що результатом такої спільної діяльності інвестор мав отримати у власність Ѕ частини результатів інвестиційної діяльності.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив жодного інвестиційного внеску, у зв'язку з чим підприємство за рахунок власних коштів здійснило будівництво зазначених вище приміщень, просило задовольнити позов.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано за ДП "Альфа-Брокер Консалтинг" право власності на будівлю під літ. "А" - котедж на 10 чоловік, загальною площею 346, 5 кв. м; будівлю під літ. "Б" - будинок обслуговуючого персоналу, загальною площею 75, 5 кв. м; будівлю під літ. "В" - будинок охорони, загальною площею 19, 8 кв. м; буд. під літ. "Г" - гараж, загальною площею 173 кв. м, які розташовані на території рибальсько-спортивної бази у с. Крехаїв Козелецького району Чернігівської області.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ДП "Альфа-Брокер Консалтинг" просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано правовстановлюючих документів на спірні об'єкти нерухомості, а також доказів звернення до Державної архітектурно-будівельної інспекції про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єктів нерухомого майна, відтак особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Апеляційним судом правильно зазначено й те, що технічний висновок від 04 вересня 2008 року, виданий Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом, не може бути належним доказом на підтвердження введення в експлуатацію спірних будівель, оскільки він не відповідає вимогам, передбаченими Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) , яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

З огляду на вказані обставини справи, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про безпідставність позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,