Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 17 квітня 2015 року між ним та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майно, згідно з яким позивач придбав квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,4 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м, та квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 43,9 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м. На виконання вказаного договору він сплатив відповідачу обумовлену договором суму грошових коштів у розмірі 1 115 185 грн, а відповідач передав йому в натурі у користування та володіння вищезазначену нерухомість, підтвердженням чого є акт прийому-передачі квартир та ключі від них. Відповідно до п. 3.6 договір підлягає нотаріальному посвідченню, для чого сторони повинні були 26 травня 2015 року з'явитися до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І., проте відповідач ухилився від виконання домовленості про нотаріальне посвідчення договору.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірних квартир.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, встановивши, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу нерухомого майна не був у встановленому законом порядку нотаріально посвідченим, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір не може бути визнаний дійсним, оскільки правила ст. 220 ЦК України щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним не поширюється на договори купівлі-продажу, предметом яких є земельна ділянка, єдиний майновий комплекс, житловий будинок (квартира) або інше нерухоме, оскільки такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це пов'язано із тим, що момент вчинення такого правочину, відповідно до положень ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому правочин є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків. Правильними є висновки судів і про те, що можливість нотаріального посвідчення договору сторонами не втрачена.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.