суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_5, та Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2015 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи та просила стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) завдану шкоду здоров'ю у розмірі 68 671 грн 35 коп., моральну шкоду - 5 000 грн та втрачений заробіток за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року у розмірі 20 124 грн; стягнути з ОСОБА_6 на її користь втрачений заробіток за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року у розмірі 7 288 грн, моральну шкоду - 135 980 грн, витрати на правову допомогу - 15 346 грн 50 коп., а також стягувати з нього втрачений заробіток у розмірі 2 294 грн щомісяця, починаючи з 1 листопада 2013 року.

Позов мотивовано тим, що 2 листопада 2012 року водій ОСОБА_6, керуючи автомобілем НОМЕР_1, на перехресті по вул. Корольова у м. Одесі порушив Правила дорожнього руху України та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5, внаслідок чого остання отримала переломи обох ніг, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2013 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та притягнуто до кримінальної відповідальності.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) позивач стала інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 27 лютого 2013 року.

У зв'язку з тим, що вона потребувала постійного стороннього догляду, а члени її сім'ї не могли його забезпечити у зв'язку із зайнятістю на роботі, 29 листопада 2012 року із ОСОБА_8 укладено договір про надання послуг із догляду, за яким сплачено 19 380 грн.

За індивідуальною програмою реабілітації інваліда від 27 лютого 2013 року позивач отримала два курси масажу за договорами, укладеними 22 квітня 2013 року та 1 липня 2013 року з лікарем-масажистом, за якими сплачено 12 000 грн.

Крім того, за цією ж програмою вона має отримати санаторно-курортне лікування захворювань опорно-рухового апарату у м. Одеса у 2013 та 2014 роках, на що необхідно витратити 16 800 грн.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище витрат, а також витрат на лікування в медичному закладі у розмірі 17 311 грн 35 коп., придбання інвалідної коляски - 2 900 грн та придбання милиць - 280 грн, загальний розмір завданої їй майнової шкоди становить 68 671 грн 35 коп.

З огляду на те, що цивільно-правову відповідальність водія ОСОБА_6 не було застраховано, відшкодувати завдану майнову шкоду повинне МТСБУ.

Під час розслідування кримінальної справи за фактом ДТП позивач оплатила вартість послуг адвоката у розмірі 4 700 грн та банківські витрати за переказ грошових коштів - 94 грн. Під час розгляду зазначеної цивільної справи нею укладено договір про надання послуг адвоката загальною вартістю 10 500 грн, за яким сплачено 5 250 грн та існує борг у розмірі 5 250 грн. За надання банківських послуг з переказу грошових коштів у розмірі 5 250 грн нею сплачено 52 грн 50 коп.

На забезпечення доказів у кримінальній справі позивач витратила 61 грн 99 коп. за надання інформації щодо стану погодних умов на день ДТП, а також 3 грн за послуги банку.

До ДТП позивач працювала бухгалтером, отримувала середньомісячну заробітну плату у розмірі 1842 грн 50 коп. та відповідно до ст. 1197 ЦК України має право на відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я. З огляду на те, що після ДТП їй встановлено 40 % втрати працездатності, розмір втраченого заробітку за один місяць, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (5 590 грн), становить 2 236 грн, а за період із 2 листопада 2012 року до 1 січня 2013 року - 4 472 грн. У зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати з 1 січня 2013 року, розмір втраченого заробітку з січня 2013 року становить 2 294 грн, а за період з січня 2013 року до 1 листопада 2013 року - 22 940 грн. Отже, загальна сума втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року становить 27 412 грн.

Внаслідок ДТП позивачу встановлено другу групу інвалідності. Відповідно до п. 26.2 ст. 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) з МТСБУ підлягає стягненню регламентна виплата у розмірі 18 мінімальних заробітних плат на дату ДТП, що становить 20 124 грн.

Таким чином, з огляду на розрахований розмір втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я та розмір визначеної Законом регламентної виплати, з МТСБУ підлягає стягненню 20 124 грн, а з ОСОБА_6 - 7 288 грн.

Починаючи з 1 листопада 2013 року ОСОБА_6 має відшкодовувати їй втрачений заробіток у розмірі 2 294 грн щомісяця.

Відповідачі також мають відшкодувати завдану їй моральну шкоду, яку оцінено в 140 980 грн, а саме: 5 000 грн - за рахунок МТСБУ, а 135 980 грн - за рахунок ОСОБА_6

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 54 940 грн 75 коп. та втрачений заробіток унаслідок ушкодження здоров'я за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року у розмірі 20 124 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 2 тис. грн та втрачений заробіток унаслідок ушкодження здоров'я за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року - 7 288 грн та з 1 листопада 2013 року до 1 березня 2014 року - 2 294 грн, а також моральну шкоду - 50 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційні скарги ОСОБА_6 та МТСБУ задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду скасовано з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

За результатами нового апеляційного розгляду справи, рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення або змінити рішення без направлення справи на новий розгляд.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати частково та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У поданій касаційній скарзі МТСБУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до нього.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правову відповідальність водія ОСОБА_6 не було застраховано, тому у межах визначеного Законом розміру страхової суми за шкоду, завдану здоров'ю, з МТСБУ підлягає стягненню на користь ОСОБА_5 майнова шкода в розмірі 54 940 грн 75 коп. Внаслідок ушкодження здоров'я ОСОБА_5 втратила заробіток у розмірі 40 %, що за період із 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року становить 27 412 грн. Таким чином, з МТСБУ підлягає стягненню втрачений заробіток за період з 2 листопада 2012 року до 1 листопада 2013 року внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 20 124 грн, а з ОСОБА_6 - 7 288 грн. Оскільки інвалідність позивачу встановлено до 1 березня 2014 року, то з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 необхідно стягувати втрачений заробіток за період з 1 листопада 2013 року до 1 березня 2014 року у розмірі 2 294 грн.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що не підлягають стягненню витрати за надання правової допомоги у кримінальній справі, а також заявлені витрати у розмірі 5 250 грн, оскільки їх оплата не підтверджена належними доказами. З урахуванням принципу розумності та справедливості суд стягнув із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 2 000 грн витрат на правову допомогу.

Відмовляючи у стягненні запланованих ОСОБА_5 витрат на санаторно-курортне лікування у 2013 та 2014 роках, суд виходив із того, що позивач не довела, що фактично понесла такі витрати.

Суд першої інстанції відмовив у стягненні витрат на виготовлення довідки про гідрометеоінформацію, виходячи з того, що така довідка не має відношення до розгляду вказаної справи, а також у стягненні витрат на придбання ліків, зазначених у призначенні лікаря на а.с. 72, 73, оскільки позивачем не надано доказів понесення таких витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав покладення на МТСБУ обов'язку відшкодувати моральну шкоду та стягнув таку шкоду з ОСОБА_6 у розмірі 50 000 грн.

Апеляційний суд в цілому погодився з такими висновками місцевого суду вважаючи їх такими, що відповідають обставинам справи, а ухвалене ним рішення законним і обґрунтованим, разом з тим, скасував рішення в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача витрат на надання адвокатської допомоги та відмовив у задоволенні цих вимог виходячи з того, що ОСОБА_5 не надано доказів на підтвердження факту надання їй адвокатської допомоги. В протоколі судового засідання від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_7 зазначена як представник позивача, щодо неї відсутні відомості у справі про допуск її до участі у справі як особи, що надає правову допомогу, в матеріалах справи відсутні відповідні розрахунки надання правової допомоги. Призначенням платежу по квитанції на а.с. 60 про сплату позивачем 5250 гривень на користь ОСОБА_7 є лише поповнення картки, у зв'язку з чим дана квитанція не може вважатись належним доказом у справі.

Висновки суду апеляційної інстанції та висновки місцевого суду у нескасованій частині відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 листопада 2012 року водій ОСОБА_6, керуючи автомобілем "Toyota Corolla", державний номерний знак НОМЕР_2, на перехресті по вул. Корольова у м. Одесі порушив Правила дорожнього руху України та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5, внаслідок чого остання отримала переломи обох ніг.

Відповідно до висновку експерта бюро судово-медичної експертизи управління охорони здоров'я Одеської облдержадміністрації від 4 березня 2013 року № 513, завдані ОСОБА_9 тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм безпечності для життя.

Відповідно до акта огляду МСЕК від 27 лютого 2013 року ОСОБА_5 стала інвалідом другої групи.

Згідно із договорами № 2240/13 від 22 квітня 2013 року та № 2241/13 від 1 липня 2013 року ОСОБА_5 отримала два курси масажу у лікаря-масажиста ОСОБА_10, за які сплатила 12 000 грн.

Відповідно до договору № 29-11-12 від 29 листопада 2012 року ОСОБА_8 зобов'язалась забезпечити ОСОБА_5 необхідним доглядом, за який сплачено 19 380 грн.

ОСОБА_9 витратила 2 900 грн на придбання інвалідної коляски, 280 грн - на придбання милиць, 4500 грн - на придбання комплекту імплантатів, які встановлено під час оперативного втручання 6 листопада 2012 року, 10000 грн - на придбання апарату зовнішньої фіксації, який було використано під час оперативного втручання 2 листопада 2012 року.

Документально підтвердженими також є витрати ОСОБА_9 на придбання ліків та медичних препаратів на суми 924 грн 90 коп., 1171 грн 02 коп., 514 грн 06 коп., витрати під час перебування на стаціонарному лікуванні у Комунальній установі "Міська клінічна лікарня № 11" - 768 грн, а також витрати на придбання ліків на загальну суму 2 502 грн 77 коп.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення місцевого суду про часткове задоволення позову, з направленням справи на новий апеляційний розгляд Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 18 лютого 2015 року вказував на необхідність перевірки доводів апеляційних скарг і обставин, на які посилаються сторони.

В ході нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції врахував вказівки суду касаційної інстанції та обґрунтовано виходив з наступного.

Судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення витрат за надання довідки про гідрометоеінформацію, оскільки вона не відноситься до даної справи та витрат за призначені ліки, оскільки доказів їх купівлі позивачем не надано.

Доводи ОСОБА_5 щодо необхідності стягнення на її користь грошової суми у розмірі 16 800 гривень, яку вона планує витратити на санаторно-курортне лікування в ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова", є необґрунтованими, оскільки стягненню підлягають лише понесені та документально підтверджені витрати.

Згідно п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Відповідно до п. 9.3 розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно визначився, що позовні вимоги ОСОБА_5 в частині стягнення матеріальної шкоди з Моторного (транспортного) страхового бюро України є обґрунтованими.

Доводи Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо відсутності повідомлення про страховий випадок, спростовуються матеріалами справи, зокрема: заявами ОСОБА_5 від 27 листопада 2013 року, яку було отримано МТСБУ 29 листопада 2013 року, та від 17 грудня 2013 року, яку було отримано МТСБУ 20 грудня 2013 року, про що свідчать поштові квитанції та повідомлення про вручення поштової кореспонденції, які містяться в матеріалах справи.

Щодо необхідності компенсації витрат за рахунок Фонду соціального страхування суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_5 не отримувала відшкодування в результаті стійкої втрати працездатності за рахунок іншого обов'язкового виду страхування, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 у цій частині, на перевірці якого було наголошено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, є безпідставним.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2012 рік" (4282-17) , Закону України "Про державний бюджет на 2013 рік" (5515-17) вірно встановив, що за період з 1 січня 2013 року по 1 листопада 2013 року загальна сума втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я становить 27 412 гривень.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) . Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Таким чином, МТСБУ має компенсувати позивачеві 20 124 грн, а ОСОБА_6 - 7288 гривень.

Оскільки, інвалідність 2 групи позивачу встановлена до 1 березня 2014 року і враховуючи положення статей 1203 та 1204 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 втрачений заробіток у розмірі 2294 грн., починаючи з 1 листопада 2013 року до 1 березня 2014 року.

При новому апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції врахував вказівки суду касаційної інстанції щодо необхідності перевірки обґрунтованості стягнення з ОСОБА_6 витрат на правову допомогу та дійшов обґрунтованого висновку, що ці вимоги не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку із чим, скасував судове рішення у цій частині та відмовив у задоволенні цих вимог.

Повно встановивши обставини справи з урахуванням об'єктивно оцінених зібраних у справі доказів, суд першої інстанції у не скасованій частині, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку усім доводам апеляційних скарг, висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині ухваленого рішення та обґрунтовано виходив з того, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню лише в частині задоволення вимог про стягнення витрат за надання правової допомоги, а в іншій частині рішення є обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції та місцевим судом у нескасованій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду у не скасованій частині без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, Моторного (транспортного) страхового бюро України відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині, та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2015 року залишити без змін.