розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Друга Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Друга Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є людиною похилого віку, має незадовільний стан здоров'я, страждає цілим рядом хвороб, визнаний інвалідом 1 групи Великої Вітчизняної війни. Відповідач ОСОБА_4 є його рідним сином. До вересня 2011 року він мав у своїй власності житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, що належав йому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 07 липня 1959 року та договору купівлі - продажу від 14 вересня 1970 року.

Починаючи з 1960 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_8, вони побудували будинок АДРЕСА_1

Всі правовстановлюючі документи на будинок були оформлені на його ім'я.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Будучи зареєстрованим та проживаючи в будинку з часу його будування, він, у відповідності до вимог ст. 1268 ЦК Україниприйняв спадщину після смерті дружини у вигляді 1/2 частини будинку, право власності на яку вона мала.

З урахуванням вимог закону їх сини - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 звернулися в передбачений законом строк в Другу черкаську державну нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини після смерті своєї матері, ОСОБА_8

Таким чином, право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_8 мало бути оформлено на трьох спадкоємців: його, як чоловіка померлої та на ОСОБА_9 та ОСОБА_4, як дітей померлої.

Однак, ця спадщина ніким зі спадкоємців на своє ім'я не оформлялася, оскільки ст. 1297 ЦК України не передбачено строків оформлення спадщини.

Після смерті дружини він продовжував проживати в будинку, однак самому себе обходити ставало все складніше.

Відповідач ОСОБА_4 в 2011 році умовив його подарувати належний йому будинок, запевняючи, що буде доглядати його до смерті, надавати необхідну допомогу і забезпечувати всім необхідним. Позивач довірився відповідачу і 6 вересня 2011 року уклав з відповідачем договір дарування будинку АДРЕСА_1.

Однак після оформлення договору дарування відповідач ОСОБА_4 обіцяної йому допомоги не надає, не цікавиться станом його здоров'я та побутовими потребами.

Вважає, що договір дарування будинку від 6 вересня 2011 року може бути визнаний судом недійсним, оскільки він в силу свого віку, невисокої загальної грамотності та юридичної необізнаності, під впливом умовлянь та в результаті допущеної ним помилки уклав договір дарування будинку, який в дійсності не мав бажання укладати.

Він помилявся щодо істотних обставин цього договору і помилково вважав, що ним фактично укладається договір довічного утримання, в результаті чого його нерухомість у вигляді будинку АДРЕСА_1 перейде у власність відповідача, а він буде довічно виконувати обов'язок щодо його утримання. Ці істотні умови договору, на які він розраховував, відповідачем не виконувалися і не виконуються.

Також лише тепер він дізнався, що укладати договір дарування всього будинку він не мав права, враховуючи, що незважаючи на зміст правовстановлюючих документів, мав право власності лише на 1/2 частину будинку.

Вважає, що суд може поновити йому пропущений строк в зв'язку з його юридичною необізнаністю і враховуючи, що відповідач йому постійно обіцяв необхідний догляд.

Просив суд визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 укладений 6 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_4, визнати за ним право власності на будинок; визнати причини пропуску ним строку позовної давності поважними та поновити йому цей строк.

В ході розгляду справи по суті позивач уточнив позовні вимоги, вказуючи про те, що йому стало відомо, що він, одночасно з оформленням договору дарування будинку 6 вересня 2011 року також уклав з ОСОБА_4 договір дарування земельної ділянки розміром 674,8 кв. м. за адресою АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності.

Крім того, під час розгляду справи йому стало відомо про те, що після відчуження ним спірного будинку та земельної ділянки, ОСОБА_4 подарував цю нерухомість своїм синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, уклавши з ними договір дарування будинку з надвірними спорудами та договір дарування земельної ділянки від 9 січня 2015 року.

Вважає, що всі угоди щодо відчуження спірного будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1 мають бути визнані недійсними, враховуючи, що вони відбулися з порушенням норм закону.

Угода дарування будинку та угода дарування земельної ділянки від 6 вересня 2011 року можуть бути визнані судом недійсними, оскільки він в силу свого віку, невисокої загальної грамотності та юридичної необізнаності, під впливом умовлянь та в результаті допущеної ним помилки уклав договір дарування будинку та земельної ділянки, який в дійсності не мав бажання укладати.

Також укладати договір дарування всього будинку він не мав права, оскільки, незважаючи на зміст правовстановлюючих документів, мав право власності лише на 1/2 частину будинку, а інша 1/2 частина мала належати в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 не лише йому, а й іншим спадкоємцям, в тому числі - 1/6 частина будинку його синові, ОСОБА_9

Про укладання ним договору дарування земельної ділянки 6 вересня 2011 року він дізнався лише під час судового засідання, коли представник ОСОБА_4 заявив про це та надав суду документи, що підтверджують цей факт. Укладаючи одночасно договір дарування будинку та земельної ділянки він сприймав всі документи, що надавалися йому на підпис, як декілька екземплярів одного договору дарування будинку, не здогадуючись, що разом з будинком також відчужує земельну ділянку.

Вважає, що договори дарування будинку та земельної ділянки від 06 вересня 2011 року в частині належності цього майна йому на час його відчуження (1/2 частина) можуть бути визнані недійсними, як правочини, що укладені ним в результаті помилки, а стосовно1/2 частини спадкового майна, що залишилося після смерті дружини, як правочини, що не відповідають вимогам закону.

Відповідно, договір дарування будинку та договір дарування земельної ділянки між ОСОБА_4, як дарувальником, та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 як обдарованими, що були укладені між ними 09 січня 2015 року також мають бути визнані недійсними.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що в частині визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки, укладених 6 вересня 2011 року, у позивача під час укладення ним спірних договорів дарування було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідача ОСОБА_4 будинку, який є його єдиним житлом. Позивач як особа похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише за умови його довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем. Крім того, після укладення спірного договору, предметом якого є перехід від позивача до відповідача права власності на будинок, позивач продовжує користуватися цим будинком протягом п'яти років, утримує його в належному стані.

Рішення суду в частині визнання недійсними договорів дарування будинку АДРЕСА_1 від 9 січня 2015 року також відповідає вимогам Закону, в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційній інстанції не переглядалося, тому судом касаційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості не перевіряються.

Судом встановлено, що 6 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування жилого будинку, згідно якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Зазначений жилий будинок з надвірними спорудами належить дарувальнику ОСОБА_3 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Черкаською державною нотаріальною конторою, 7 липня 1959 року за р. № 1-6495; Договору купівлі-продажу, посвідченого Черкаською державною нотаріальною конторою, 14 вересня 1970 року за р. № 2-8621 та зареєстрованих в Черкаському інвентар бюро за р. № 4789.

В цей же день між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняв в дар земельну ділянку площею, 674,8 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_1 призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території Черкаської міської ради АДРЕСА_1 нормативною грошовою оцінкою 254 049 грн.

Земельна ділянка належить дарувальнику ОСОБА_3 на підставі Державного акту на праві власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2 виданого Черкаською міською радою Черкаської області та зареєстрованого Черкаським міським управлінням земельних ресурсів Черкаської області, 10 січня 2006 року. (а.с. 107)

В подальшому, 9 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 був укладений договір дарування житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував та передав ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли в дар від ОСОБА_4 безоплатно житловий будинок АДРЕСА_1, в рівних частках кожний. (а.с. 46-47)

9 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6був укладений договір дарування земельної ділянки будинку, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував та передав ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли в дар від ОСОБА_4 безоплатно земельну ділянку площею 0,0675 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташовану по АДРЕСА_1 в рівних частках кожний (а. с. 69-70)

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судами встановлено, що в договорі дарування житлового будинку від 06 вересня 2011 року, вказано, що жилий будинок з надвірними спорудами належить дарувальнику ОСОБА_3 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки. Разом з цим в даному договорі зазначено, що сам Дарувальник довів до відома Обдаровуваного, а Обдаровуваний взяв до уваги той факт, що Дарувальник з 26 березня 1999 року є вдівцем, і відчужуваний за даним договором будинок не є спільною сумісною власністю та є особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуваний будинок, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, немає.

Із матеріалів справи вбачається, щопредставником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 139)

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

П. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до вказаних договорів, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами нерухомого майна, а відтак обраний позивачем, який не є стороною цих договорів, спосіб захисту свого права не може вважатись належним та є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Рішення суду в частині визнання недійсними договорів дарування будинку АДРЕСА_1 від 9 січня 2015 року також відповідає вимогам Закону.

Крім того, права позивача порушені укладенням спірних договорів дарування, проте, враховуючи, пропущені строки звернення до суду за захистом порушеного права, відсутність підстав для їх поновлення, та заявлене представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності, вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач підтвердив про порушене право йому стало відомо відразу після вчинення спірних договорів дарування від 06 вересня 2011 року, однак він мав надію на те, що ОСОБА_4 змінить своє відношення до нього і надаватиме допомогу по догляду.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів щодо їх оцінки, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.