Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О. розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Дарницької в м. Києві державної адміністрації, про виселення без надання іншого житла, позбавлення права користування квартирою та усунення перешкод в користуванні майном, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" - Муравйова Олега Олеговича на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року,

В лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачі в добровільному порядку квартиру не звільнили та перешкоджають позивачу в користуванні та розпоряджанні його власністю.

Враховуючи зазначене, на підставі ст. 109 ЖК УРСР, ст. ст. 317, 321, 386, 391 ЦК України, ст. 40 Закону України "Про іпотеку", позивач просив виселити відповідачів разом з малолітніми дітьми з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, позбавити останніх права користування спірною квартирою та зобов'язати ОСОБА_6 і ОСОБА_4 не чинити перешкоди банку у користуванні і розпорядженні його власністю.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_4, ОСОБА_6 та малолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_6 права користування квартирою АДРЕСА_1

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_6 та малолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_6,

ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Універсал Банк" - Муравйов О.О., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року, залишити в силі заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ "Універсал Банк" набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 за рішенням суду та набув усіх прав та обов'язків власника, а тому відповідачі на підставі ст. 109 ЖК УРСР, ст. ст. 321, 391 ЦК України, ст. 40 Закону України "Про іпотеку" підлягають виселенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки спірна квартира придбана не за рахунок отриманого кредиту, тому відсутні підстави для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Даний висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 травня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_6 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL 464, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кошти у розмірі 125 500 дол. США.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 29 травня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування квартири від 01 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М., за реєстровим № 4409.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року звернуто стягнення на зазначений предмет іпотеки шляхом визнання права власності за ПАТ "Універсал Банк".

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається представник ПАТ "Універсал Банк" - Муравйов О.О. у касаційній скарзі були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, при їх дослідженні і встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ