розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, треті особи: первинна профспілкова організація концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, професійна спілка концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 5 березня 2013 року вона працювала на посаді бухгалтера другої категорії сектору обліку фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Відповідно до наказу від 9 червня 2015 року її було звільнено з посади бухгалтера другої категорії сектору обліку фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказувала, що проведення скорочення можливе лише за умови попередньої згоди профспілкового органу за положеннями ст. 43 КЗпП України, проте професійна спілка концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, яка була створена на підприємстві, не надавала своєї згоди на її звільнення з посади, адміністрація концерну не зверталась до спілки, а тому її звільнення з посади відбулось з порушенням вимог чинного трудового законодавства

З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 просила: визнати незаконним наказ Концерну РРТ від 9 червня 2015 року № 25/ок про її звільнення з посади бухгалтера другої категорії сектору обліку фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України; скасувати наказ від 9 червня 2015 року № 25/ок; поновити її на посаді; стягнути з концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 червня 2015 року до 22 грудня 2015 року у розмірі 36 355 грн 69 коп. та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що професійну спілку було створено після прийняття рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку зі скороченням; концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення був повідомлений про створення профспілки тільки 29 квітня 2015 року; позивачка не повідомляла відповідача про те, що вона є членом профспілки, а тому дійшов висновку про те, що дії відповідача під час звільнення позивача відповідають вимогам закону.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України судом першої інстанції, враховуючи те, що розірвання трудового договору з позивачем проведено відповідачем без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, було надіслано запит до професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у якому, зокрема, було порушено питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_3, на який було отримано відмову професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на звільнення позивача, яка недостатньо аргументована та не містить належного посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_3 або посилання на неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що з 5 березня 2013 року ОСОБА_3 працювала на посаді бухгалтера другої категорії сектору обліку фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Наказом концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 9 квітня 2015 року "Про скорочення штату і чисельності працівників концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення" у зв'язку із необхідністю оптимізації та удосконалення системи управління концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення вирішено 9 червня 2015 року ліквідувати сектор фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності та скоротити посаду бухгалтера другої категорії сектору фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Відповідно до наказу від 9 червня 2015 року № 25/ок ОСОБА_3 було звільнено з посади бухгалтера другої категорії сектору обліку фінансової звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

Також установлено, що згідно з протоколом засідання профспілкового комітету профспілкової спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 березня 2015 року ОСОБА_3 було прийнято до членів профспілки.

Згідно з наказом від 16 квітня 2015 року Бориспільським міськрайонним управлінням юстиції прийнято рішення про легалізацію на відповідність заявленому статусу професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, включено до паперового реєстру об'єднань громадян за № 110, який ведеться Бориспільським міськрайонним управлінням юстиції з метою ведення обліку профспілок, їх об'єднань. 16 квітня 2015 року державний реєстратор здійснив державну реєстрацію професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, отже остання зареєстрована як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Листом від 24 квітня 2015 року голови професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до керівництва концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення було письмово доведено про утворення 12 березня 2015 році професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення зі статусом галузевої, про затвердження статуту профспілки та обрання працівників концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до складу виборних органів, а також про те, що позивач є членом даної профспілки.

Указаний вище лист отриманий відповідачем 29 квітня 2015 року, про що міститься відмітка.

На виконання вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України судом першої інстанції, враховуючи те, що розірвання трудового договору з позивачем проведено відповідачем без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, було надіслано запит до професійної спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у якому, зокрема, було порушено питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_3

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету профспілкової спілки концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 13 жовтня 2015 року профспілкою відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з ч. 6 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень ч. 7 ст. 43 КЗпП України і ч. 6 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України, ст. ст. 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув; належним чином не дослідив рішення профспілкового комітету щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача, не перевірив наявність правового обґрунтування такої відмови та у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не надав правової оцінки вказаному рішенню у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.