розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2014 року вона прийнята на посаду геолога шахти ім. П.Л. Войкова державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" (далі - ДП "ОК "Укрвуглереструктуризація"), яка знаходилась на стадії ліквідації.

Зазначала, що 2 червня 2015 року вона була вимушена звільнитись з підприємства у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати.

Посилаючись на те, що заборгованість з нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати за період з 1 листопада 2014 року по 5 червня 2015 року становить 21 221 грн, а сума боргу за час затримки виплати заробітної плати за період з 3 червня 2015 року по день звернення до суду 23 вересня 2015 року становить 12 637 грн, просила стягнути з відповідача на свою користь вказані суми грошових коштів.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП "ОК "Укрвуглереструктуризація" на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у розмірі 21 221 грн з урахуванням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ДП "ОК "Укрвуглереструктуризація", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2015 року № 595 (595-2014-п) "Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" затверджено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" (1085-2014-р) та, що шахта ім. П.Л. Войкова" знаходиться в місті Свердловськ, яке віднесено до цього переліку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що позивач перебувала в трудових відносинах не безпосередньо з шахтою, а з відповідачем, який прийняв її на роботу у відокремлений підрозділ "Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт" у місті Димитров, що не віднесений до списку та який не перебував, як бюджетна установа, на неконтрольованій території.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судами установлено, що наказом від 1 грудня 2014 року № 117-к "Про прийом на роботу" прийнято на роботу ОСОБА_3, робітника ліквідаційної шахти ім. П.Л. Войкова по переведенню з відокремленого підрозділу "Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт" ДП "ОК" Укрвуглереструктуризація" з 1 грудня 2014 року на період ліквідації шахти на підставі особистої заяви.

2 червня 2015 року ОСОБА_3 - геолога ліквідаційної шахти ім. П.Л. Войкова, звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується витягом з наказу від 2 червня 2015 року № 128-К.

Відповідно до довідки від 25 серпня 2015 року № 10/323, виданої ВП "Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт", ОСОБА_3 працювала геологом ліквідаційної шахти ім. П.Л. Войкова ВП "Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт" ДП "ОК "Укрвуглереструктуризація" з 1 грудня 2014 року по 2 червня 2015 року.

Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 за період з 1 листопада 2014 року по 30 червня 2015 року становить 21 221 грн 77 коп., що підтверджується довідкою про доходи від 25 серпня 2015 року № 04/325, тому суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача зазначену заборгованість.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2015 року № 595 (595-2014-п) "Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" затверджено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" (1085-2014-р) та, що шахта ім. П.Л. Войкова" знаходиться в місті Свердловськ, яке віднесено до цього переліку.

Проте, юридична адреса відповідача - місто Київ, відокремлений підрозділ знаходиться в місті Димитров Донецької області, що спростовує доводи відповідача про його перебування на тимчасово неконтрольованій території.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем Постанови Кабінету Міністрів України жодним чином не перешкоджали відповідачу проводити виплати заробітної плати позивачу. Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність фінансування відповідача з наведених у цих документах підстав, суду не надавалось.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.