розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року,

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2008 року між закритим акціонерний товариством "Акцент-Банк" (далі - ЗАТ "Акцент-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Акцент-Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 267 грн 59 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка" та Тарифів, на що позичальником надана відповідна згода, підписана власноруч.

Зазначав, що банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Проте відповідач не виконує належним чином умови договору, у зв'язку з чим станом на 7 жовтня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 69 845 грн 17 коп., яка складається із: заборгованість за кредитом - 744 грн 48 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом - 289 грн 12 коп.; заборгованість з комісії за користування кредитом - 1 908 грн 32 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - 66 903 грн 25 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 3 146 грн 64 коп.

З урахуванням зазначеного ПАТ "Акцент-Банк" просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 845 грн 17 коп.

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Акцент-Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Акцент-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що судовим наказом та судовим рішенням заборгованість за кредитним договором стягнуто, державним виконавцем вони виконані, тому у відповідача немає кредитної заборгованості.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що банк не довів розмір заборгованості за кредитом, оскільки з наданого розрахунку заборгованості неможливо визначити суму боргу.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 16 січня 2008 року між ЗАТ "Акцент-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Акцент-Банк", та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 3 267 грн 60 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 119 грн 27 коп. та одноразової винагороди у розмірі 544 грн 60 коп., з кінцевим терміном повернення до 16 травня 2009 року.

Договір складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та Тарифів, на що позичальником дана відповідна згода, підписана власноруч.

Відповідно до умов договору, позичальник зобов'язувався щомісячно здійснювати погашення заборгованості за кредитом (щомісячний платіж) у сумі 341 грн 54 коп., який складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії та інших витрат.

Судовим наказом Гребінківського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 4 389 грн 28 коп.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість з договором від 16 січня 2008 року 21 грн 13 коп. - заборгованості за процентами, 477 грн 08 коп. заборгованості з комісії, 1 500 грн - пені, 500 грн - штраф (фіксована частина), 14 грн 91 коп. - штраф (процентна складова), а всього 2 523 грн 12 коп.

Також установлено, що 25 грудня 2014 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Гребінківського районного суду Полтавської області, виданого на виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2014 року про стягнення з відповідача на користь банку 2 523 грн 12 коп., оскільки боржником борг сплачено.

Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 7 жовтня 2015 року становить 69 845 грн 17 коп. і складається з наступного: заборгованості за кредитом - 744 грн 48 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 289 грн 12 коп.; заборгованості з комісії за користування кредитом - 1 908 грн 32 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 66 903 грн 25 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн; штрафу (процентна складова) - 3 146 грн 64 коп.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відмовляючи у позові з мотивів, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заборгованості, апеляційний суд не врахував того, що розмір платежів у зв'язку з отриманням кредиту та його погашенням визначено договором, а тому позивач мав довести розмір та час отримання коштів за кредитом, а позичальник - виконання покладених на нього договором обов'язків щодо дотримання строків повернення, сплати процентів за користування ними.

При цьому, сама по собі відсутність розрахунку, допущені в ньому неточності чи його помилковість не може бути підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості, оскільки суд не виконав вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; не з'ясовано виконання боржником зобов'язань перед кредитором, при цьому не враховано, що відповідні докази щодо наявності боргу кредитором надавались, а боржник їх не спростовував.

Висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що з урахуванням положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.