Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" про визнання недійсним договору та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 березня 2015 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати їй у користування трактор "Донгфен 244", а позивач зобов'язалась періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі. На виконання умов договору вона сплатила 15 тис. грн.

Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують її права як споживача, оскільки цим договором передбачено, що до отримання трактора вона повинна сплатити товариству не менше половини його вартості, зокрема, комісійну винагороду у розмірі 10 % вартості предмета лізингу, аванс у розмірі не менше 50 % вартості предмета лізингу, відшкодування вартості предмета лізингу, сплатити відсоткову ставку за користування предметом лізингу та комісію за супроводження договору. На думку позивача, такі умови є несправедливими та такими, що не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому вона просила визнати цей договір недійсним та стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на її користь сплачені за договором лізингу грошові кошти у розмірі 15 тис. грн та судові витрати.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу від 19 березня 2015 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" та ОСОБА_4 недійсним.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_4 15 тис. грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс",посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" не має ліцензії на надання послуг в сфері ринків фінансових послуг, що передбачено Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , умови оспорюваного договору фінансового лізингу суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки є несправедливими і містять обмежені права лізингоодержувача як споживача послуг.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є фінансовою установою, а тому не потребує ліцензії на здійснення фінансових послуг, безпідставні, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, а тому касаційну скаргу ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" відхилити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.