розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним додаткового договору, дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання права на виконання зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Кредобанк", яке діє через представника ОСОБА_6, та ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року,

У березні 2014 року ПАТ "КредоБанк" звернулось до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним додатковий договір від 25 липня 2013 року до кредитного договору від 18 березня 2008 року № 83, укладений між ПАТ "КредоБанк" та ОСОБА_4, та про дострокове солідарне стягнення з ОСОБА_4 (позичальника) і ОСОБА_5 (поручителя) заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 017,66 дол. США, з яких станом на 27 січня 2014 року: 29 576,55 дол. США - неповернута сума кредиту, 1 251,53 дол. США - прострочені проценти, 189,58 дол. США - пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору щодо повернення отриманого від банку кредиту та невиконанням відповідачами вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у добровільному порядку.

В обґрунтування вказаних вимог, банк зазначив, що в умовах оспорюваного правочину в частині визначення валюти кредитування для виконання обов'язку позичальника по поверненню кредиту, що є істотною умовою договору, допущена помилка, оскільки щомісячний платіж визначено в гривнях, а повинно було б бути визначено в доларах США, оскільки за умовами основного кредитного договору, яким мають відповідати умови додаткового договору, як похідного від основного договору, кредит надавався позичальнику саме в цій іноземній валюті і виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів було передбачено теж в іноземній валюті, інакше, без внесення змін до основного договору, кредит не буде повернутий банку в повному обсязі, що суперечить меті кредитних відносин та фінансовим інтересам банку, як фінансової установи. Крім того, позивач звертає увагу на те, що метою укладення додаткового договору було реструктуризація заборгованості позичальника за його зверненням до банку, а тому на підставі положень частин 3, 5 ст. 203 та ст. 229 ЦК України просив задовольнити позов.

Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, у червні 2015 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов, в якому просив визнати за ним право на виконання зобов'язань за кредитним договором в редакції додаткового договору від 25 липня 2013 року, посилаючись на те, що цей договір є дійсним, при його підписанні сторони погодили усі його умови, однак, банк не визнає цього права.

У травні 2015 року ОСОБА_5 також звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати припиненими її зобов'язання за договором поруки, укладеним між нею та банком, оскільки банком та позичальником 03 серпня 2012 року та 25 липня 2013 року без її погодження були внесені зміни до кредитного договору, внаслідок чого збільшився розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, а отже, збільшився обсяг її відповідальності, як поручителя.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2015 року в задоволенні позову ПАТ "КредоБанк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право на виконання зобов'язання перед ПАТ "КредоБанк" за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 83 відповідно до умов цього договору в редакції додаткового договору від 25 липня 2013 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_5 перед ПАТ "КредоБанк" за договором поруки від 11 січня 2010 року № 83 S-3, укладеним між ПАТ "КредоБанк", ОСОБА_5 і ОСОБА_4

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року стягнуто з ПАТ "КредоБанк" в користь ОСОБА_4 3 404 грн за проведення експертизи.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ "КредоБанк" про дострокове стягнення з ОСОБА_8 за кредитним договором і про визнання недійсним додаткового договору та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Позов ПАТ "КредоБанк" задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2 додаткового договору від 25 липня 2013 року до кредитного договору від 18 березня 2008 року № 83, укладеного між ПАТ "КредоБанк" та ОСОБА_4 У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Кредобанк",посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Представник ОСОБА_4 у касаційній скарзі просить рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 не оскаржується, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

У частині 1 ст. 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 18 березня 2008 року між ВАТ "КредоБанк", правонаступником якого є ПАТ "КредоБанк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 83, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у іноземній валюті у розмірі 40 тис. дол. США на строк до 17 березня 2018 року для ремонту житлової нерухомості - трьохкімнатної квартири на вторинному ринку, за адресою: АДРЕСА_1, а позичальник зобов'язувався повернути кредит у визначений договором строк і сплатити проценти за користування кредитними коштами. На день укладення кредитного договору розмір процентів, який підлягав сплаті позичальником за користування кредитними коштами, без урахування подальшої зміни ставки LIBOR 3м, становив 11,08 % (2,5%+8,5%).

Згідно з пункту 4.1 кредитного договору (в первинній редакції) повернення кредиту здійснювалось щомісячно рівними частинами по 334,00 дол. США (119 траншів), а останній платіж за кредитом - 254,00 дол. США, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та/або додатками до нього.

У подальшому сторонами було укладено декілька додаткових договорі до кредитного договору.

Так, із матеріалів справи вбачається та було встановлено судом, що первинно за умовами кредитного договору та усіх подальших до нього змін, внесених вищевказаними додатковими договорами, було визначено обов'язок позичальника з повернення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів у валюті наданого йому кредиту - в доларах США.

25 липня 2013 року сторонами було укладеного додатковий договір, який оспорюється банком, згідно з пунктом 1 якого, пункт 3.2 кредитного договору викладено в новій редакції: за користування кредитом позичальник сплачує банку 10 % річних. Після реєстрації права власності на новозбудовану нерухомість, яка придбавалась за рахунок кредитних коштів, позичальник має право звернутись у банк із заявою про зниження процентної ставки, за умови сплати комісії у розмірі, згідно з тарифами банку.

У разі невиконання п .2.3 цього договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється з розрахунку на 5 % річних вище діючої, починаючи з 1-го числа місяця наступного за місяцем видачі кредиту та діє протягом усього строку користування кредитними коштами. Така зміна розміру процентів додаткового погодження сторонами не потребує.

Згідно з пунктом 2 додаткового договору пункт 4.1 кредитного договору теж викладено в новій редакції, зокрема, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 530 грн (55 траншів), а в останній місяць кредитування - 426,55 грн (1 транш), не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та додатками до нього. Якщо кредит видано після 15-го числа поточного місяця, перший платіж по поверненню кредиту здійснюється позичальником не пізніше останнього робочого дня наступного місяця. Останній платіж дорівнює залишку заборгованості по кредиту.

У решті положення кредитного договору залишено без змін (п. 3 додаткового договору).

У відповідності до додатку № 2 до додаткового договору від 03 серпня 2012 року про внесення змін до кредитного договору, який передував укладенню сторонами оспорюваного додаткового договору, розмір неповернутої суми тіла кредиту на день укладення цього договору (03 серпня 2012 року) становив 31 019,65 дол. США.

Також судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору від 25 липня 2013 року за позичальником облікувалась прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 371,90 дол. США, а залишок поточної заборгованості за тілом кредиту (неповернута сума кредиту) становив 27 204,65 дол. США, що сумарно становить 29 576,55 дол. США.

Під час розгляду справи в апеляційному суді, представник банку пояснив, що оспорюваний додатковий договір було укладено з метою реструктуризації існуючої заборгованості за кредитним договором та передбачалося, що розмір щомісячного платежу у порівнянні з попереднім договором буде збільшено до 530 дол. США (55 траншів), а розмір останнього платежу, який становив залишок кредиту повинен становити 426,55 дол. США, що відповідало сумі неповернутого кредиту на той момент з урахуванням суми простроченої заборгованості - 29 576,55 дол. США (530*55+426,55=29 576,55 дол. США).

На підставі вказаних обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що при укладенні оспорюваного правочину банком було допущено помилку в умові цього договору, яка є істотною, оскільки стосується обов'язку позичальника повернути кредит в тій валюті в якій його було отримано - долари США, а не українська гривня, а тому вірно визнав відповідний пункт цього договору недійсним.

Частково задовольнивши вказані вимоги банку про визнання недійсним додаткового договору, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9, оскільки він містить взаємовиключні вимоги у порівнянні з вимогами банку.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 вказаного висновку апеляційного суду не спростовують.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог банку про дострокове стягнення заборгованості з позичальника, оскільки у зв'язку з укладенням сторонами 25 липня 2013 року додаткового договору для реструктуризації простроченої заборгованості та дійсності всіх умов цього договору на момент пред'явлення вимоги до позичальника ОСОБА_4, останній не допустив прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором, оскільки, починаючи з серпня 2013 року кредитор не приймав від нього виконання зобов'язання в порядку, визначеному оспорюваним додатковим договором, а тому підстав для задоволення вказаних вимог банку немає.

Доводи касаційної скарги представника ПАТ "Кредобанк" вказаних висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а тому касаційні скарги ПАТ "Кредобанк" і ОСОБА_4 необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.