розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання незаконним наказу, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що наказом відповідача від 08 січня 2009 року № 3-п був призначений на посаду ректора Уманського державного аграрного університету Черкаської області з 08 січня 2009 року до 08 січня 2014 року із укладенням контракту.

Наказом відповідача від 19 квітня 2012 року № 79-п був звільнений з посади ректора університету за невиконання пункту 5.3 розділу Y контракту (у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи невиконання обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для навчального закладу настали значні негативні наслідки), за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Одноразовим грубим порушенням визнано зарахування у 2011 році студентів за кошти державного бюджету, що призвело до збитків державного бюджету у розмірі 61 256 грн 15 коп.

Наказ про звільнення від 19 квітня 2012 року № 79-п він оскаржив в судовому порядку, проте рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2013 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року залишено без змін, змінено підставу звільнення з п. 1 ст. 41 КЗпП України на п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2013 року вищевказані судові рішення залишені без змін.

Постановою слідчого прокуратури від 31 липня 2012 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно позивача за відсутністю у його діях складу злочину.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2012 року визнано вину відповідального секретаря приймальної комісії у незаконному зарахуванні студентів на місця державного замовлення.

Зазначаючи, що вищенаведені постанови у кримінальній справі спростовують причетність позивача до протиправних дій, а оскаржуваний наказ містить недостовірну інформацію, поширення якої порушує особисті немайнові права позивача, зокрема принижує його ділову репутацію, наказ виданий з пропуском строку притягнення до дисциплінарної відповідальності встановленого ст. 148 КЗпП України, просив на підставі ст.ст. 16, 276, 277 ЦК України про спростування такої недостовірної інформації шляхом визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судами установлено, що наказом відповідача від 08 січня 2009 року № 3-п ОСОБА_2 був призначений на посаду ректора Уманського державного аграрного університету Черкаської області з укладенням контракту строком на п'ять років з 08 січня 2009 року до 08 січня 2014 року. (а.с. 6-13)

Наказом відповідача від 19 квітня 2012 року № 79-п ОСОБА_2 був звільнений з посади ректора Уманського національного університету садівництва за невиконання умов контракту підпункту "б" пункту 5.3 розділу Y (у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи невиконання обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для навчального закладу настали значні негативні наслідки), згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України. Цим же наказом покладено виконання обов'язків ректора університету на іншу особу, визначено датою звільнення вважати наступний день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності із висновком про розірвання контракту. Зазначено підставу звільнення - службову записку директора департаменту науково-освітнього забезпечення АПВ та розвитку сільських територій ОСОБА_3, заява ОСОБА_4 (а.с.14)

За змістом службової записки, йдеться посилання на перевірку і виявлення Державною інспекцією навчальних закладів України грубих порушень, зокрема, за відсутності місць державного замовлення зі спеціальності 8.09010107, ректор відповідним наказом зарахував на навчання шість осіб та безпідставно зарахував у 2011 році дев'ять осіб за кошти державного бюджету, зазначені інші порушення. (а.с.15)

04 липня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання вищевказаного наказу незаконним, поновлення на посаді, стягнення 23 857 грн 68 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 10 000 грн грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року в задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено (а.с. 16-18).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2013 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року залишено без змін, змінено підставу звільнення з п. 1 ст. 41 КЗпП України на п. 8 ст. 36 КЗпП України (а.с.19-22).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2013 року вищевказані судові рішення залишені без змін. (а.с.23-24).

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Умані від 31 липня 2012 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно позивача за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України (а.с.33).

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що постанови у кримінальній справі спростовують його причетність до незаконного зарахування студентів, а тому чинність оскаржуваного наказу від 19 квітня 2012 року № 79-п порушує особисті немайнові права позивача, зокрема право на недоторканість ділової репутації внаслідок поширення недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Крім того, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Подібна норма знайшла закріплення у Цивільному процесуальному кодексі України (1618-15) , відповідно до ч. 1 ст. 3 якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частина друга ст. 16 ЦК України містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Цей перелік не є вичерпним, оскільки зазначена стаття містить норму, відповідно до якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 632цс13, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У цій постанові Верховний Суд України також наголосив, що, оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції (995_004) мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ст. 276 ЦК України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що обставини дотримання ОСОБА_2 трудових обов'язків передбачених контрактом від 08 січня 2009 року, наявність або відсутність в його діях порушення умов контракту в рамках вищевказаних кримінальних проваджень не досліджувались і їх оцінки вищезазначені постанови не містять, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, законності звільнення ОСОБА_2 за порушення умов контракту дана оцінка вищенаведеними судовими рішеннями.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.