розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка виступає одночасно від імені неповнолітньої ОСОБА_5, треті особи: Управління освіти Миколаївської міської ради, Комунальне підприємство "Спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток", Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, Ленінський районний відділ у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби у Миколаївській області, про визнання такими, що втратили право користування житлом, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з жовтня 2009 року проживає у кімнаті № 29 у гуртожитку по АДРЕСА_1, в якій зареєстровані відповідачі. В цей гуртожиток вона вселилася у зв'язку із перебуванням із Управлінням освіти Миколаївської міської ради в трудових відносинах. Оскільки, відповідачі не проживають в кімнаті без поважних причин понад 6 місяців, зокрема ОСОБА_3 не проживає у кімнаті з літа 2007 року, а ОСОБА_4 з літа 2012 року, на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР просила визнати їх такими, що втратили право користування спірним приміщенням.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення обґрунтування та висновки суду щодо причин не проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в кімнаті АДРЕСА_1, та втрати ними права користування жилою площею в даній кімнаті.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що гуртожиток для молодих вчителів по АДРЕСА_1 перебував на балансі Управління освіти Миколаївської міської ради.

Розпорядженням управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 18 червня 2015 року, зазначений гуртожиток був вилучений у Управління освіти та переданий КП "Спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток" та закріплений на праві господарського відання.

Відповідно до довідки форми № 3, сторони у справі зареєстровані у кімнаті № 29 даного гуртожитку.

Як вбачається із матеріалів справи, житлова площа у кімнаті № 29 виділялася з розрахунку одне ліжко-місце на одну особу, оскільки гуртожиток обліковувався як гуртожиток для молодих вчителів, та надавалися койко-місця для проживання молодих, одиноких спеціалістів, які працювали в закладах освіти м. Миколаєва. Розмір оплати за одне ліжко-місце у даному гуртожитку встановлено рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 18 від 25 січня 2008 року.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що у розумінні ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР позивач не наділена правом звернення до суду із даним позовом, оскільки вона не має у користуванні відособленого житлового приміщення, а право кожного із сторін на проживання в спірній кімнаті не пов'язано із правами та обов'язками інших мешканців цієї ж кімнати на таке проживання та з правом на особисте користування усією жилою площею приміщення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції та виключив із його мотивувальної частини обґрунтування та висновки щодо причин не проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у гуртожитку та втрати ними права користування жилою площею у цій кімнаті.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2016 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.