Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання їй автомобіля становило 154 880 грн 96 коп., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмету лізингу становив в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США, обсяг фінансування в еквіваленті 12 874 доларів 72 центів США, фіксований щомісячний лізинговий платіж в сумі 364 доларів 77 центів США (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288 доларів 24 центів США. Згідно акту прийому-передачі від 29 травня 2012 року вартість предмету лізингу становила 154 880 грн 96 коп., обсяг фінансування 103 770 грн 24 коп., щомісячний платіж 2 940 грн 05 коп., адміністративні витрати 2 323 грн 21 коп.

Вказувала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 року - серпня 2015 року всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг виставляв їй рахунки по сплаті лізингових платежів за курсом долара США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти. На момент звернення до суду нею було сплачено 186 259 грн 70 коп., що значно перевищує вартість предмету лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі складав 9 119 грн 25 коп.

Зазначала, що вона звернулась із претензією до відповідача, як споживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом у 2014 році (Національного банку України, публічного акціонерного товариства "Корпоративний та Інвестиційний Банк"Креді Агріколь" чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також пояснення, за яким курсом буде визначатися курс при виконанні договору у майбутньому та в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Своєю відповіддю відповідач фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди за ініціативою споживача розглядається виключно як "достроковий викуп", який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні споживача про таке припинення, лізингодавцем не було визначено непогашену вартість предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано "проханням про дострокове розірвання договору".

Посилаючись на викладене, а також на положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо, ОСОБА_4 просила суд визнати договір про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн; стягнути із відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США.; зобов'язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також стягнути із відповідача на її користь суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_4, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, недійсним. Визнано незаконними вимоги ТОВ "Порше Лізинг Україна" про сплату чотирнадцяти штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн. Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_4 суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року. Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_4 суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Порше Лізинг Україна", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов до вірного висновку про те, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, що сторонами виконано не було, а, отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що умови договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Отже, судові рішення є законними і обгрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.