розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 березня 2016 року

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі від якого у них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Оскільки відповідач нехтує піклуванням про фізичний і духовний розвиток їх доньки та не займається її вихованням, позивач просила суд позбавити останнього батьківських прав відносно дитини.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що від шлюбних відносин сторони мають дитину - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування.

Підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків, тобто підлягає застосуванню у тому випадку, коли всі інші засоби впливу (попередження з боку органів внутрішніх справ, притягненя до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків; бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування з метою корегування ставлення до виконання обов'язку по вихованню та розвитку дитини) виявилися безрезультатними.

Висновок органу опіки і піклування Збаразької районної державної адміністрації Тернопільської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, судами правильно не прийнято до уваги з дотриманням ч. 6 ст. 19 СК України (2947-14) , оскільки такий висновок має рекомендаційний характер, складений без повного з'ясування ставлення відповідача до дитини та в порушення практики Європейського суду з прав людини не містить оцінки особистості відповідача (рішення від 07 грудня 2006 року, справа "Хант проти України").

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, дії ОСОБА_3 свідчать про часткове ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та розвитку дитини, заходи впливу до відповідача не вживалися, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з урахуванням норм Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) та СК України (2947-14) , оскільки виключно в інтересах дитини необхідно надати можливість батькові та дочці налагодити їх родинні стосунки.

При цьому, правильно попередив відповідача про неприпустимість ухилення від участі у вихованні і утриманні дитини. Крім того, у разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, ОСОБА_2 не позбавлена права повторно звернутися до суду із аналогічним позовом.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.