розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на батька, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову і довічно.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що він проживає один, є інвалідом другої групи загального захворювання, тяжко хворіє на хронічні захворювання, що тягне значні грошові витрати на придбання ліків, а тому він потребує матеріальної допомоги.

Посилаючись на те, що відповідачка йому ніякої допомоги не надає і не бажає цього робити, хоча має таку можливість, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на непрацездатного батька ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини з усіх видів її заробітку, щомісячно, починаючи з 02 жовтня 2015 року - довічно.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до ст. 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України ), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК України).

Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу .

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що позивач отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІ групи за списком № 1 у розмірі 2 475 грн 88 коп. ( а. с. 11, 67-68), проте ним не надано доказів, що отримувана ним пенсія не забезпечує його потреб на харчування, лікування тощо, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем потреби в матеріальній допомозі зі сторони відповідача.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ