розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року,

В лютому 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позику у розмірі 231 797 грн, що є еквівалентом 29 000,00 доларів США станом на 31 січня 2014 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що у 2007 році вона надала в борг відповідачам грошові кошти у розмірі 30 000,00 доларів США, які вони обіцяли повернути через рік, проте кожного року просили відстрочку, посилаючись на брак коштів та дружні стосунки, а з 2011 року взагалі не реагували на її звернення щодо повернення боргу. У зв'язку з цим вона 07 лютого 2013 року звернулася до Центрально-Міського районного відділу з заявою про вчинення злочину відповідачами по факту заволодіння належними їй коштами у розмірі 30 000,00 доларів США шляхом зловживання довірою, проте 11 червня 2013 року слідчим Центрально-Міського РВ винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, та у зв'язку з відсутністю умислу заволодіння шахрайським шляхом належними позивачці коштами.

Позивачка вказувала, що після її звернення до районного відділу міліції з заявою щодо шахрайських дій, відповідачами 29 березня 2013 року було їй повернуто частину боргу у розмірі 1000,00 доларів США, про що вона надала розписку, проте інша частина боргу так і не була повернута, у зв'язку із чим ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року у позові відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задоволено частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору у розмірі 292 грн 40 коп. скасовано.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також належним чином оцінивши постанову слідчого СВ Центрально-Міського РВ від 11 червня 2013 року про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, виходив з того, що ОСОБА_4 не надано належних доказів про укладення договору позики та складення розписки про надання відповідачам коштів, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту надання позивачем в борг відповідачам грошових коштів у сумі 30 000,00 доларів США.

Апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивачки про те, що висновки, викладені у матеріалах кримінального провадження, не є належними доказами по справі, а судом першої інстанції не встановлено факту укладення договору про спільну діяльність, оскільки такі не спростовують висновку про відсутність доказів факту укладення між сторонами саме договору позики, як і не спростовує таких висновків розписка позивачки від 29 березня 2013 року про отримання коштів у сумі 1000 доларів США, оскільки вона також не містить відомостей щодо укладення договору позики та повернення боргу.

При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд правильно керувався вимогами Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року (3674-17) в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року в частині, яка не скасована рішенням апеляційного суду, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.