розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 березня 2016 року

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування вимог ПАТ "Альфа-Банк" посилалося на те, що 12 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 800000353, відповідно до умов якого останній отримав кредит для придбання нерухомості в сумі 55 000 доларів США строком користування до 12 червня 2022 року зі сплатою 11 % річних. Відповідач, зобов'язавшись повернути кредит у визначений договором строк та сплачувати проценти щомісячними платежами за користування кредитом у сумі 625 доларів США, взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 12 травня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 26 197 доларів 11 центів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 539 394 грн 88 коп.

Посилаючись на вищевикладене, банк просив суд стягнути з відповідача зазначену вище заборгованість.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 березня 2016 року, позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2007 року № 800000353 у сумі 539 394 грн 88 коп. та судовий збір у сумі 3 654 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 12 червня 2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк",правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 800000353, відповідно до умов якого останній отримав кредит для придбання нерухомості в сумі 55 тис. доларів США строком користування до 12 червня 2022 року зі сплатою 11 % річних.

Повернення кредиту згідно з кредитним договором та графіком платежів передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та процентами у сумі 625 доларів США.

Згідно з п. 5.1 кредитного договору у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів за його користування, щонайменше на один календарний місяць, банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2007 року № 800000353, станом на 12 травня 2015 року у результаті порушення зобов'язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем склала 26 197 доларів 11 центів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 539 394 грн 88 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 435 301 грн 80 коп., заборгованості за відсотками у сумі 47 338 грн 98 коп. та пені у сумі 56 754 грн 10 коп.

Із матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2015 року банком на адресу відповідача була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, яку останній не виконав (а. с. 19, 20).

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у строк, встановлений у зобов'язанні.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для дострокового стягнення з позичальника отриманих ним коштів, відсотків за користування кредитом та пені.

Доводи касаційної скарги відповідача про несправедливі умови кредитного договору щодо визначення валюти кредиту у іноземній валюті та необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у судах і висновки з цього приводу, зроблені судами, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 березня 2016 року залишити без змін.