розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору поруки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у грудні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди спричиненої залиттям його квартири, на ремонт якої витрачені значні кошти. Будь яких угод щодо відшкодування між сторонами укладено не було. 01 грудня 2014 року ОСОБА_6 без згоди та участі позивача укладено договір поруки з ОСОБА_5, за яким ОСОБА_6 поручилась перед ОСОБА_5 за виконання ОСОБА_4 обов'язку про відшкодування шкоди, спричиненої залиттям квартири. Позивач вказувала, що одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Крім того, вона зазначала, що не брала на себе обов'язків та зобов'язань відшкодовувати кошти ОСОБА_5

Оскільки в даному випадку відсутні будь які її зобов'язання перед ОСОБА_5, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір поруки від 01 грудня 2014 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У липні 2015 року ОСОБА_4 уточнила позовні вимоги, зокрема, посилаючись на ст. 548 ЦК України, зазначила, що порука є вид забезпечення зобов'язання щодо виконання правочину, коли це встановлено законом або договором забезпечення виконання за домовленістю сторін, а також на положення ст. 553 ЦК Україна про договір поруки. Вказувала, що забезпечення деліктного зобов'язання (відшкодування заподіяної шкоди) законом не передбачено. Також, зазначала, що відповідачі проживали разом та були зареєстровані у квартирі, фіктивно уклали договір поруки. Стороною договору поруки вона не була, жодних зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачами не існує, про укладення вказаного договору поруки позивачу нічого відомо не було. Крім того, зазначала, що у день залиття квартири її не було у квартирі, вона незнайома з ОСОБА_5 та з ним не зустрічалась, не укладала ніяких договорів щодо виконання зобов'язань, по відшкодуванню шкоди та не брала зобов'язань, в зв'язку з відшкодуванням шкоди, не визнавала себе винною, не знала про розмір матеріальної, моральної шкоди начебто завданої ОСОБА_5 Крім того ОСОБА_4 не одержувала від ОСОБА_5 поштою ніяких претензій, проектів договорів, щодо взяття на себе зобов'язань, які нібито в подальшому не виконала. Тому не було будь-яких законних підстав для укладання між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору поруки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року.

За результатами автоматичного розподілу справ між суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року вказану касаційну скаргу призначено судді-доповідачу ОСОБА_7

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року № 213/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_7 у відповідності до Постанови Верховної Ради України № 1434-VIII від 05 липня 2016 року "Про звільнення суддів" (1434-19) , у результаті чого 06 жовтня 2016 року зазначену скаргу передано судді-доповідачу Ступак О.В.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що 03 серпня 2014 року відбулось залиття належної ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 з розташованої поверхом вище квартири № 22, власником якої є ОСОБА_4 01 грудня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_6 зобов'язалася як солідарний боржник відповідати перед ОСОБА_5 за виконання ОСОБА_4 зобов'язання щодо відшкодування витрат, які зазнав ОСОБА_5 внаслідок залиття його квартири. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 543 841 грн у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої залиттям квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року зазначені судові рішення були залишені без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір поруки відповідає вимогам діючого законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.